А листя падають...
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Профі
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «А листя падають...». Краткое содержание книги:
ДУША НАПОВНЕНА ПОЕЗІЄЮ
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Перейти на страницу:
Піднімався вічно тиск...
Як хотів красою тею
І тебе завжди зігріть,
Та хіба догониш фею -
Якщо їй сімнадцять літ?
8.6.1992 р.
ХОЧУ БУТЬ ЖІНКОЮ
-Вже мені ота робота
Тут ось під печінкою,
Як би я хотіла стати
Хоч на тиждень - жінкою.
Щоб нікуди не спішить,
Не кричали діти,
І торбини не тягать,
З милим посидіти.
Чи поїхати десь в Крим,
У воді попариться,
І хоч би з десяток днів
На піску пожариться...
1.1.1989 р.
СВОЇМ ТАРАХТІЛОЧКАМ
Колись і я жив в гуртожитку
І був брейк - верком як і ви,
І задивлявсь жінкам на стегна,
Що були вище голови.
І пив з їх пазух насолоду,
Черпав красу з їх сонних губ,
І пригортав їх файну вроду,
Яка була, як вовчий зуб.
Давно ті роки промайнули
І під вікном відцвів жасмін,
А руки так як і раніше
До ваших тягнуться колін.
Вже ті замовкли тарахтілки
І появилися нові,
Та тільки ти, немов сопілка,
Неначе музика в мені.
Для мене ти була, як пісня,
Немов фантазії політ,
Бо все що мав я до і після -
То все відлуння давніх літ.
2.12.1987 р.
ІДИЛІЯ
Не хотять дівки йти заміх,
А женитись парубки,
Та й навіщо?- як говорять,-
Можна й так, мов залюбки.
В нас вже так, як і в Европі:
Ту що здибав - та й твоя...
І ніякі вам турботи,
І навіщо вам сім'я?
Та й дівки хоробрі стали,
Хоч у Космос посилай.
Не пропустять ні одного
Тих, що мають млин і гай.
Ну не світ - суцільна казка:
Як же нам тут не радіть?
Їй сунув з десяток баксів
І що хочте - те й робіть.
4.10.2006 р.
КОРОТКА МИТЬ
О, ти ще, братику, радій,
Що Бог дав стільки нам повій,
Бо де жінки - там і любов,
А де любов - дубіє кров.
Можливо, це і сміх, і крик,
Та що без жінки варт мужик?
Зустрінеш цей чарівний цвіт -
Й відразу зовсім інший світ:
У серці б'є небесний дзвін,
Й не знаєш, що накоїть він?
Як змії корчимось в їх ніг,
Що не відгонить і батіг.
Хіба, скажіть, то не життя
Як вами правлять почуття?
А, де вирують почуття?-
Там зайві будь - які слова.
Й, можливо, та... коротка мить -
Вам зможе все життя змінить.
То ж, якщо ми друг друга стріли -
То, видно, так Боги хотіли.
22.11.1987 р.
ПРОМІНЬ КОХАННЯ
У неї не губки, а - квіти,
Ну де ти такії знайдеш?
Таку не помітить не можна,
Й захочеш пройти - не пройдеш.
І хочеться тут же злегенька
Торкнутись твоїх груденят,
Немов кошенят - білих-білих,
Що а пазусі в тебе сидять.
Ти першою стрілась, кохана,
Якраз у ті пам'ятні дні -
Коли в душу промінь кохання
Жбурнула, як пісню мені.
Я радий тобі за ті чари,
Якими чарують людей,
За всі ті багатства що манять
Мене більше всяких лілей.
22.11.1984 р.
ЗАВОРОЖЕНА АМГА
Амга у сонному мовчанні,
Мов заворожена пливла,
Біля хатона розвернулась
Там, де якуточка жила.
Й своєю ніжною рукою
Припудрила дівчині ніс,
І, ніби світлою фатою
Вона її торкнулась кіс.
Й по-під горою, під тайгою,
Крадучись, зникла в далені,
У тій - де цілий день зозулі
Свої виводили пісні.
25.5.1986 р.
ДЕ ЛЮБОВ ЗНАЙТИ?
Тихий вечір. Далечінь.
Впереді - Десна.
Запалив свічки каштан
На околиці села.
Де не глянеш - неба синь,
Шепчуться світи,
Може хто мені підскаже,
Де любов знайти?
11.6.1992 р.
КУПАЮТЬСЯ ХМАРКИ
Купаються хмарки у плесі Амги,
Під сонцем виблискують роси,
А голос зозулі, як свято з тайги,
Як казку нам вітер приносить.
Чому не поет я, чому не казкар,
Чому обділили талантом?-
А то б шугонув би я вище від хмар
І став би над ними сержантом.
Купаються хмарки у плесі Амги,
Мовчать заворожені гладі,
Краса чарівна! Почекай, не спіши,
Дай казку руками погладить.
28.5.1986 р.
ДИВО ПРИРОДИ
Підем, моя миленька, пісню поля слухать,
Де в траві шовковій стільки ніжних звуків.
Й там, де ти ховаєш чарівні сунички,
Перейти на страницу: