А листя падають...
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Профі
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «А листя падають...». Краткое содержание книги:
ДУША НАПОВНЕНА ПОЕЗІЄЮ
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Перейти на страницу:
Немов каблучки по асфальті,
І чую як дише кохана
І жде, щоб забив їй пенальті.
17.9.1997 р.
КАРІ ОЧІ
У дівчини карі очі
І як сонечко - лице,
Як поглянеш ти на неї,
Ніби струмом вас трясе.
Я до неї посміхнувся
Й прямо в очі їй кажу:
-Якщо ти не будеш проти? -
Прямо тут і одружусь.
11.1.1992 р.
ОТ ТАК ПОГЛЯД!
Де ж ти була така грудаста
Коли я був ще молодим,
І так мені хотілось щастя,
Що аж валив із мене дим?
Де ж ти була така кирпунька,
Що і очей не відірвать,
Коли шукав твоє я щастя
Й не знав, куди своє дівать?
11.1.1992 р.
НАЙСКРОМНІШЕ БАЖАННЯ
Коли дививсь на вас, повірте,
То забував про все те зле,
Про ваші у минулім флірти
І холод, що вогнем пече.
Я забував про все на світі,
Й мені не був підвласний час,
Бо я хотів так небагато -
Всього наблизитись до вас.
21.1.1992 р.
КАЗКА ПІД МІСЯЦЕМ
Україну як і матір -
Їх ні з чим не порівнять
Так же само, як тумани,
Що над річкою димлять.
Скільки літ я вже купався
В тій омрієній красі,
Де тумани срібним шовком
Чарували звідусіль.
І з глибин його над лугом
Тільки голови блищать,
То вербички у тумані,
Задивившись в небо, сплять.
Боже мій! Яке красище!-
Іншим словом не назвеш,
Як окутана туманом
Ти із Місяцем ідеш.
13.6.2007 р.
ВИНО
Таких шаленних поцілунків
Не знав, не бачив і не чув,
І я,звичайно, вдячний Богу,
Що Бог таки мене почув.
Твій поцілунок, ніби свято,
Як нагорода за ті дні,
Які не міг я дочекатись
З тих пір як стрілася мені.
І може того поцілунку
В житті б ніколи не було,
Так слава Богу Бог почув нас
Й створив для смілості вино.
І з того часу / ти не смійся!/-
Я став і сам любить вино,
Бо ти хіба б так цілувала,
Якби не випила його?
13.6.2007 р.
ЛЮБИ І КОХАЙ!
Ти від щастя біжиш,
А навіщо, скажи?
Ти гордись, що тебе ще хтось хоче!
Що до тебе ще йдуть,
Та ще й квіти несуть,
Аби тільки заглянути в очі.
Бо сто літ пролетить,
Ніби м'яч, ніби мить,
І осиплиться в лісі калина,
І тоді хоч кричи,
Хоч стрибай, хоч скачи,
Не підійде ні жодний мужчина.
Буде сліз ще покіс,
Як листочків з беріз,
Будуть ще і журба, і тривоги...
А тому, не дрімай,
І себе не ховай,
Хай красуються звабливі ноги.
То ж люби і кохай,
Поки шепчеться гай,
Поки щастя , як кізочка скаче,
Бо промчиться той... час
Той, що радує нас
Й за тобою ніхто не заплаче.
То ж небійся кохать!
Не лінись чарувать!
І забудь про журбу і невдачі,
То ж хай хлопці тремтять!
І ночами не сплять!
Хай бубнявіють...душі юначі.
29.12.1997 р.
ЯЗИК
Люблю жінок не за язик,
Бо, де язик - там шум і крик,
Але, якщо і за язик? -
То тільки той, що ніжить звик.
2.11.2001 р.
І СОН ПРОЙДЕ
І сон пройде, і страх пройде,
Як в чобітках дівча пройде.
15.9.2004 р.
МОЇ СИМФОНІЇ
Люблю, коли жінки щебечуть,
Немов синички за вікном,
І виставляють горді плечі,
Як верби віти над Дніпром.
Люблю коли сміються феї,
Немов ромашки у гаю
І посміхаються лілеї
Схожі на посмішку твою.
Люблю, як жайвори співають,
Що піднялись в небесну синь,
Як над Дніпром веселки грають
І пахне м'ята і полинь.
Люблю коли пісні співають,
Коли горить небесна синь,
А хлопчаки в дівчат шукають,
Мов на баштані - зрілих динь.
8.12.1997 р.
СТО ЛІТ НЕ ЗА ГОРАМИ
Поки тебе, кохана, хочуть,
І поки хочеться тобі -
Не відмовляй людям ні в чому
Так само, як сама собі.
Бо сотня літ не за горами
І якщо чесно, так сказать,
Не встигнеш навіть озирнуться
Як роки миттю пролетять.
23.8.2003 р.
НЕПОКІРНІ
Непокірні жують журбу,
Запивають гіркою цикутою,
Та однаково любимо ми
Тих, що пахнуть ромашками й рутою.
Непокірні усі за бортом
Перейти на страницу: