А листя падають...
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Профі
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «А листя падають...». Краткое содержание книги:
ДУША НАПОВНЕНА ПОЕЗІЄЮ
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Перейти на страницу:
Як козу шакали.
20.9.1973 р.
ВАНЬКА - ВСТАНЬКА
Що не жінка - то картинка,
Що не жінка - то росинка,
В кожній іскорки горять,
Кожну хочеться кохать.
Бо жінки - вони як зорі
Як в коханні так і в горі.
Решту всю свого життя
Жінка - як мале дитя:
То їй дай, то принеси,
То купи ти їй труси...
І, виходить, ми для Анькі -
Всеодно, що Ванькі-встанькі.
20.12.2001 р.
ЧОЛОВІЧИЙ ПСИХОЛОГ
-Мордашки, ноги, грудоньки -
Усе це маю, людоньки,
А гроші, дача, мерс, квартира -
Чоловіків прирегатива.
Я жінка та - що любить волю
І не кляне ніколи долю,
Бо знаю, що хотять 'мужчини'
В яких шикарні лімузини.
Тому й ношу своє з собою,
Щоб розважать достойних грою,
Бо те що хочуть ті / між нами/
Ношу у себе між ногами.
4.6.1969 р.
РИБАЛКА
О, ти дивись, бо горобці
Тобі під міні поналазять,
Або прохожі молодці
Колінки не прикриті вразять.
Чи може ти, немов рибалка
Ловиш прохожих що не вмиті,
Тільки уже не на крючок
А на колінки не прикриті?
25.5.1961 р.
ЯКЩО ЛЮБИШ
Ти, певно, думаєш, кохана,
Що ти квітуєш, що живеш,
І що як Гриця ти поманиш -
То він все кине і прийде...
Любов? - коли в душі клекоче,
Коли в тобі усе кричить,
Коли душа такого хоче,
Що сил немає пояснить.
13.7.1981 р.
ТАЄМНИЧЕ СЯЙВО
Ну як же ти не озирнешся
Як в міні жіночка пройде
І білим променем колінок
Тобі всю душу обпече?
Ну як не вигукнеш їй:
-Фея,
Вернись і ще пройдись разок!
Поглянь, як світиться алея,
І як цвіте в садку бузок.
Пробий своїми каблучками
Те таємниче - чок та чок...
І в божім сяйві зупинися
Серед каштанових свічок.
4.2.1992 р.
САЛЮТ, МАРІЄ
Над Гідропарком снігом віє
І лютий вітер аж сичить,
Салют тобі, моя Маріє,
Ну як підем любов крутить?
Хоч би уже на рівнодення
Себе дозволила обнять,
Ти подивись, яке... натхнення
Й нема його куди дівать...
30.9.1997 р.
ДИВЛЮСЬ НА СВІТ
Дивлюсь на світ, як на мистецтво -
Найбільше чудо на землі,
Тому мені і не байдуже,
Чи ти прийдеш уже, чи ні...
І хоч говорять старожили -
Не лише в сексі зміст життя,
Але, скажіть, чи є щось краще
За ті блаженні почуття?
14.12.1997р.
ДУМАЙ ПРО ГОРИ
Не думай про старість ніколи,
Й до тебе вона не прийде,
А думай про друзів, про гори,
Як бджілочка в лузі гуде.
Не думай ніколи про славу,
А думай про Ялту, Місхор,
Як чаєчки в небі кигичуть,
Кидаючись з феями в шторм.
Не думай ніколи про дачу
Як хочеш буть сильним, як тур,
Гуляй із красунями в горах,
Щоб заздрив вам навіть Амур.
4.9.1997 р.
ГЕНЕРАЛ
Давно над річкою скосили
І очерет, і осоку,
І хоч життя давно в минулім,
А я тебе ще й досі жду.
Не знаю, де беру ті сили,
Звідки в душі той карнавал?
Бо як до мене посміхнешся -
Мій друг стає, як генерал.
21.11.1997 р.
ЯКЩО ЗБИРАЄТЕСЬ ВИ В СОЧІ
Як ціни собі не знаєш,
І не вмієш ти любить,
То не варто їхать в Сочі -
Там вам нічого робить.
Бо життя - коли ти любиш
І душа твоя горить,
Та і ти, звичайно, знаєш,
Як пожари ті тушить.
Якщо знаєш як неспокій
Свій і мій угамувать,
Щоб мені всю ніч хотілось
На гітарі грать і грать.
11.6.1990 р.
ДЖЕРЕЛО КОХАННЯ
Відчуваю, як старіє тіло
І в душі почався листопад,
А на скронях виступає іній,
Ніби вийшли зорі на парад.
А душа, ну просто, шаленіє,
А вогонь бажань - аж цибенить,
І ще більше, як у юні роки
Хочеться і ніжить, і любить.
Хочеться такої насолоди,
Щоб душа від ніжності ревла,
Як ревуть із гір весняні води,
Рвучись до морів і до тепла.
8.7.1990 р.
ПЕНАЛЬТІ
За вікном вже співає жайвір
І Сонце на гай поглядає,
Коли ж ти, юначе, очнешся?-
Неначе хтось в мене питає.
Я чую як стукає кров в моїх жилах,
Перейти на страницу: