Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
В означеному трикутнику, нахиленому від північного заходу до південного сходу, було близько десяти великих ущелин, одна поряд одної, які під час весняних та осінніх дощів ущерть наповнювалися водою. Колись тими ущелинами струмували могутні річки й ліворуч вливалися до повноводого Уед-Міа. Уед-Міа витікав на плоскогір'я Тадемаїт, на південь од Ель-Голеа, ніс свої води улоговиною уаргельського басейну, а біля Туггурта зливався з Ігаргаром — наймогутнішою рікою, що текла з ахаггарського масиву до казкового Трітонова моря. Про існування в сиву давнину цих морів та річок нині свідчить ціла низка південноалжірських і південнотуніських солоних озер, а також ті велетенські долини, до яких тепер лише в дощову пору стікають води з високих гір.
Навесні завжди доволі води для стада, що випасається на зелених берегах та на колишньому дні цих доісторичних річок. Залишки води просякають крізь грунт і, захищені таким робом од висихання, течуть під вапняковими каньйонами. На зелених стежках, що в'ються по дну ущелин, пастух протягом цілого року може знайти питну воду, якщо викопає неглибоку ямку. Тож навесні й восени кочівник випасає стада по схилах уедів і напуває їх з великих калюж дощової води. Коли ж настає гаряче літо, кочівник зганяє свої стада на дно такої ущелини, і худоба там має пашу. Тому середні гори Шаанби — це край багатого скотарства. А табуни баских коней та стада породистих верблюдів становлять силу племен шаанбів, адже в пустелі тільки той сильний, хто має доброго верхового коня, верблюда та великі стада.
Городяни в цій країні тільки частково живуть з фінікових гаїв, малесеньких садів та полів жита. Добра половина населення має зиск з караванної торгівлі. І ті, й інші мешканці міст підтримують дружні стосунки з могутніми степовими пастушими племенами, бо караванна торгівля в пустелі потребує ревних охоронців.
Безсоромна зажерливість войовничих арабських пастуших племен досягла такого ступеня, що життя герратимів, темношкірих хліборобів та садівників, не дуже відрізняється від злиденного життя суданських рабів.
Шаанби могутні й заможні: по-перше, вони мають багатющі стада, а тому володіють пустелею та оазами, заселеними працьовитим людом; по-друге, вони мають прибуток від сільськогосподарських культур — фініки для власного прожитку й досхочу фуражу та добірного зерна для коней; по-третє, їм платять торговці за те, що їхні каравани проходять теренами, доволі забезпеченими водою. Шаанби беруть чималу данину за охорону базарів, де за міцним міським муром можна купити або продати золотий пісок із Судану, збіжжя з родючого середземноморського узбережжя, «а також рабів, яких приводять сюди в ярмі, до смерті змучених страхітливим переходом через безмежну пустелю.
Отакий стислий опис країни, яка зветься Шаанба. Південну частину цієї країни становить куди бідніша, майже гола пустеля з дуже важливою фортецею — замком стародавніх берберських султанів — Ель-Голеа.
До цього могутнього підступного капкана й вирушили триста туарегів, аби в центрі суверенної землі покарати свого одвічного жорстокого ворога.
У безмежну Сахарську пустелю прийшов травень.
І хоч чужинцеві це може здатися дивним, але й на спраглій сахарській землі травень — найчудовіша пора року.
На початку травня від негритянського півдня через Сахару на північ у похід вирушають каравани з наладнованими збіжжям в'юками, бо настає найсприятливіший час для подорожей, — Сахара щедро дає усім людям воду, а тваринам — соковиту пашу.
Кочові пастуші племена по всій Сахарі згортають намети й переганяють зголоднілих тварин у недозірні степи, які з настанням травня вкриваються зеленню.
Туарег також сходить із своїх суворих гір, щоб забезпечити худобу багатою пашею.
Невелика, але грізна була армія ахаггарських туарегів, на чолі якої вирушив двоюрідний брат замордованого султана, Улд Біска, й до якої пристала Фетум.
Як швидко змінюється все на світі!
Ще зовсім недавно найслабкіший з-поміж триполійських хлопців був Гасан, а тепер сама ахаггарська володарка взяла його до цього добірного бойового ударного загону як одного із своїх пахолків, бо Гасан за тиждень до цього походу успішно склав іспит з верхової їзди і із стрільби «з довгої рушниці».
Звичайно, він ще не міг змагатися з деякими юними туарезькими принцами в двобої на мечах або на списах чи на ратищах. Такий бій вимагав багаторічного наполегливого тренування й спартанського способу життя з дитинства. Але вже те, що Гасан добре тримався в сідлі на найпрудкіших мегерах і, стріляючи, добре влучав у ціль — неабиякий поступ, тим більше, що в здоровому гірському повітрі недавно ще тендітний хлопчик швидко зміцнів і став мускулястим, загартованим вершником пустелі.