Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Передбачливому Бен Манзурові пощастило виявити перевдягнених туарезьких розвідників, які никали по країні, і тепер він просувався із своїми стадами й тисячним військом щораз вище зеленавою долиною Несса, звідки легко було сховатись од ворога, чи то до уеду Мзаб, чи то у лабіринті хебки. Він міг також вийти і на спекотливий північний захід під оборонні мури Лагуата й віддатися під захист султана Бену Лаарба.
Гарках із трьохсот легких вершників пустелі, які дісталися аж під саму уаргельську оазу, не міг, зрозуміло, вступати в бій, де кожне селище перевищувало його кількістю чоловіків, які здатні були носити зброю. А перед чудовою вогнепальною зброєю місцевих воїнів меркла навіть мужність туарегів.
Тож зрозуміло, чому спохмурнів Улд Біска, почувши про несподіваний похід у десять разів могутнішого ворога.
Навіть якби про туарегів шейх Бен Манзур і не знав, а тільки запідозрив щось, то й тоді він міг попросити у близьких йому шейхів з Метлілі та Ель-Голеа військової підтримки.
А ті на південному заході та південному сході оточили б відчайдушно хоробрих вершників, і потому на півночі Бен Манзур уже сам знищив би чужинців.
Тієї ночі, коли надійшло тривожне повідомлення про похід проникливого шейха Бен Манзура з його численною челяддю й стадами на північний захід травистим уедом Несса, у напрямку до Берріана, на кордоні мзабської хебки, власне, й розпочалася ця жахлива війна.
Вранці ахаггарський гарках вирушив па відкриту рівнину. Своєю раптовою появою він викликав чималий переполох в Уарглі та в усипаній селами долині. Бо, якщо серед білого дня триста туарезьких вершників наважилися з'явитися в серці ворожої країни, то, певно, наступної ночі вирине тисячна армія, щоб розпочати бій за місто й спустошити надзвичайно цінні фінікові гаї. Адже фініки — багатство й гордість уаргельців.
Та Улд Біска тільки виконував свій сміливий маневр. Про людське око, вершники з'явилися під мурами оази і поспіхом підпалили кілька вбогих халуп і хижок.
Дим шугонув над оазою, і це примусило сторожу зачинити брами перед самісіньким носом у людей, що тікали в місто. Улд Біска примчав тоді аж до південної брами й знову тільки про людське око оточив мечеть та кілька невеличких фінікових сушарень на незахищеному передмісті, герратимське населення якого давно покинуло геть усе і втекло до міста.
Потім він, об'їжджаючи міський мур, подеколи наказував стріляти в переляканих людей на баштах муру.
Уаргельці гадали, що Улд Біска із своїм загоном безперечно чекає на могутню армію, авангардом якої він є, й щогодини, на очах у тих, хто стежив за ним із башти, посилає гінців до армії, яка, мабуть, десь в ущелинах чекає слушної миті, щоб почати наступ.
А вершники Улд Біски бачили гінців з міста — славнозвісних шаанбських народних бігунів, так званих регабів, які за двадцять чотири години, ані хвилини не відпочиваючи, могли пробігти відстань, якої не подолав би навіть звичний кінь.
Але Улд Біска та його стрільці вдавали, ніби вони сліпі й глухі. Зате нишком безупинно відсилали до Уед-Міа загони, які об'їжджали навколишню місцевість, хапали поодиноких регабів в ущелинах Шаанби й відбирали в них листи та випитували завчені напам'ять прохання про допомогу.
Гінців роздягали, швидко завчали все, про що мали розвідати перелякані кур'єри. Потім, вбравшись у їхній одяг, один з туарегів вирушив до барлога володаря Шаанби, шейха Бен Манзура.
Цей відважний імргад як військовополонений довгий час мешкав у Ель-Голеа. Мати в нього була біла, батько — чорний, тому навряд чи хто міг відрізнити імргада від тутешнього регаба.
Фетум сама вигадала для імргада історію про те, чому саме його послано з Уаргли з листом, в якому султан благав допомогти оазі, обложеній могутнім ворогом.
Туареги ще раз удали, ніби атакують міську браму на західному кінці оази. Коли ж султанові солдати з великим галасом «відбили» гвардію туарегів, Улд Біска почав відступати, ніби вже з'явився Бен Манзур і поспішає містові на поміч.
Кінець кінцем переслідувачі зупинялися й починали стурбовано озиратися на далеку оазу. Цієї миті туареги віддали б геть усе на світі, аби ватаг дозволив їм порубати тих дурнів на шматки. Та суворий наказ Улд Біски і присутність султанші, яка їхала верхи цілком по-чоловічому із залізним списом, рушницею й щитом, стримували їх.
Розвідники, які стежили за Бен Манзуром, повідомили, що арабський покровитель, очевидно, махнув рукою, вислухавши благання про допомогу Уарглі.
Бен Манзурові років тридцять два, проте він досвідчений ватаг багатого й могутнього племені, володар багатьох міст, містечок і сіл. Що ж до його підступності, то тут він не поступався Улд Бісці.