Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Тепер «малий» Гасан мав власного «стаєнного» Бабулу й особистого «васала», тобто «зброєносця», спритного негра Карембу, який, зрозуміло, з братерською любов'ю піклувався про свого юного «лицаря».
Вісім днів, які тривала подорож, були важкі для кожного, хто вперше брав участь у такій виправі.
Адже за всі ті вісім днів походу жодного разу не напнено намету, жодного разу не розпалено вогнища. Загін вирушав завжди поночі, при тьмяному сяйві зірок, о третій годині ранку, підкріпившись кучерявою капустою, меленими фініками і запивши все це теплою водою. Опівдні, коли спека ставала нестерпною, туарег тільки змочував спраглі вуста.
І лише тоді, коли опускалася ніч, ватаг коротким посвистом давав наказ отаборитися.
Тут кожен наїзник виймав із шкіряної торби дві чи три жменьки фініків та висохлого капустяного листя й жадібно з'їдав їх. Потому довго й блаженно пив воду, коли, звичайно, табір стояв не дуже далеко від якоїсь калюжі. Згодом слуги починали клопотатися про обох господаревих верблюдів — у поході на одному їде вершник, а другий тим часом відпочиває, маючи на собі тільки трохи харчів і необхідний запас води. Завжди, коли тільки було можливо, гарках таборився на зеленому пасовиську або поблизу чагарника, де верблюди мали їжу: верблюд може довго не пити, але без свіжої паші він довго не витримує.
Розподіливши поміж собою години варти, кожен вершник вигрібав у піску довгасту ямку, з одного боку встромляв щита, клав під нього сідло — й готове затишне ложе. Біля правиці в землю встромлялись списи й ратища. Сідло правило за подушку, а щит захищав сплячого від піску, що його нічний вітрець ніс низько над землею. Потому туарег загортався у великий важкий плащ і спав до години від'їзду.
Під час походу ніхто не розмовляв, хіба що тоді, коли перед гаркахом з'являвся стрімкий горб і доводилося підбадьорювати мегерів співом цілого хору вершників.
Авжеж! Гарках-бо прямував на північ. Спочатку він просувався, не упускаючи з очей струменисті води Ігаргару, але на рівні Ін-Салаха зробив великого гака на захід, щоб обминути Тімассанін. Адже Тімассанін і пасовиська Тінгерту за оазою належали азджрам, з якими ахаггарці сваряться зроду-віку.
Улд Біска прямував далі, до долини Міа, суверенною територією Улад Бу Гамма.
Почерез Тадемаїт, де могутній Уед-Міа завертав на північ, трохи на схід до Ель-Голеа, гарках ступив на територію шаанбів.
Ці останні дні походу були неймовірно важкі.
Проте гарках клусав уперед під надійною охороною — адже всю його путь від таборища до таборища визначали розвідники, які очікували своїх лицарів напівдорозі денного походу. Розвідники повідомляли гарках про пересування всього живого в районі й супроводжували загін до наступного сторожового поста.
Оце й був той дивовижний міст із незбагненно всюдисущих очей та вух, по якому щоночі мчали гінці, наче невидимі духи, котрі знали, що хвилину тому сталося за сотні миль попереду й позаду.
Тільки завдяки цій бездоганній організації похід, який звичайно триває місяці, похід, спрямований у саме серце ворожої країни, пощастило здійснити за вісім днів.
Восьмого дня близько півночі військо месників дісталося до чудового, прихованого від стороннього ока, захищеного закутка в Уед-Міа. Звідси до Уаргли було двадцять хвилин їзди прудким чвалом.
Розвідники оглянули розлогу оазу та її околиці і доповіли, що велика валка бенупіаанбів суне до уеду Несса, який в'ється на північ од уеду Мзаб. Знаменитий уед Мзаб ніби брав свій початок на схід од Берріана, одного з міст республіки Мзаб, що лежало на кордоні мзабської хебки — розлогого лабіринта вапнякових скель. Цей лабіринт простягався на три тисячі квадратних кілометрів і ховав у собі семеро святих міст сахарських пуритан.
Вислухавши донесення, Улд Біска спохмурнів.
Шаанби не сліпі й не глухі. Вони чудово орієнтуються в цій місцевості. А чужинець без провідника заблукає в ній за кілька хвилин.
Мзабська хебка споконвіку мала лиху славу. Тут сила-силенна долин, двісті, а то й триста метрів завглибшки, і схожі вони між собою, як дві краплини води. Скільки сягає око, — сивий, безводний вапняк доломіт і тисячі небезпечних чорних розколин та прірв, які зненацька розверзаються під ногами мандрівника.