Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
У заплічнику був її білий ноутбук «Еппл ай-бук-600» з жорстким диском обсягом 25 гігабайт і з RAM-диском у 420 мегабайт, виготовлений у січні 2002 року і забезпечений чотирнадцятидюймовим екраном. На момент купівлі він був останнім словом техніки фірми «Еппл». Свої комп’ютери Лісбет Саландер завжди оснащувала останніми, а іноді й найдорожчими деталями — комп’ютерне забезпечення було в неї за великим рахунком найбільшою статтею витрат.
Відкривши заплічник, вона побачила, що кришку комп’ютера зламано. Саландер устромила сітьовий шнур і спробувала запустити пристрій, проте той не подавав ані найменших ознак життя. Вона віднесла те, що вціліло, до майстерні Тіммі на Бреннчюркаґатан, сподіваючись, що хоч якусь частину жорсткого диска удасться врятувати. Трохи подлубавшись, Тіммі похитав головою.
— Вибач. Безнадійно, — констатував він. — Тобі залишається тільки організувати пишний похорон.
Втрата комп’ютера пригнічувала — протягом року вони з ним чудово ладили, — але катастрофою ще не була. Вдома у Лісбет були резервні копії всіх документів, а також старіший стаціонарний «Мак Джі-3» і ще куплений п’ять років тому ноутбук «Тошиба ПК», якими цілком можна було користуватися. Але їй, чорт забирай, потрібний був швидкий і сучасний комп.
Легко здогадатися, що її цікавив найкращий варіант: «Еппл пауербук Джі-4/1.0» в алюмінієвому корпусі, який щойно з’явився, з процесором «Пауер ПК-7451» і «Алтівек вілосіті інджин» на 960 мегабайт і жорстким диском у 60 гігабайт. До нього додавалися гарнітура «Блю тус» і вбудований CD- і DVD-плеєр.
Цей ноутбук, перший у світі, мав сімнадцятидюймовий екран з графікою NVIDIA і роздільною здатністю 1440 на 900 пікселів, яка приголомшувала прихильників «ПК» і перевершувала те, що було на ринку.
У світі «комп’ютерного заліза» він був усе одно що новітня модель «роллс-ройса» серед автомобілів. Але по-справжньому Лісбет Саландер уразило те, що клавіші підсвічувались ізсередини і, отже, літери було видно навіть у цілковитій темряві. Це ж так просто, чому ніхто не додумався раніше?
Це була любов з першого погляду.
Ноутбук коштував тридцять вісім тисяч крон плюс ПДВ.
А ось це вже становило проблему.
Вона все-таки залишила замовлення у фірмі «Макджізас», де зазвичай купувала техніку і тому мала чималу знижку. За кілька днів Лісбет Саландер прикинула свої можливості. Страховка за комп’ютер, що став жертвою нещасного випадку, покривала значну частину вартості нового, але їй все одно не вистачало вісімнадцяти тисяч крон. У бляшанці з-під кави вдома у Лісбет було приховано десять тисяч крон, щоб завжди мати під рукою готівку, але цього було мало. Вона згадала адвоката Б’юрмана лихим словом, але, хоч як це було гидко, зателефонувала своєму опікунові і пояснила, що їй потрібні гроші на непередбачені витрати. Б’юрман відповів, що протягом дня в нього немає на неї часу. Саландер сказала, що виписати чек на десять тисяч крон забере в нього двадцять секунд. Він заявив, що не може видавати гроші без достатньо вагомих підстав, але потім поступився і, трохи подумавши, велів їй прийти по закінченні робочого дня, о пів на восьму вечора.
Наскільки міг судити Мікаель, не будучи в цих справах професіоналом, інспектор Морелль у процесі розслідування проявив виняткову сумлінність і зробив куди більше, ніж вимагав його службовий обов’язок. Коли Мікаель уже відклав матеріали справи, ім’я Морелля й далі нерідко зустрічалося в особистих записах Хенріка. Між ними виникли дружні взаємини, і Мікаель задумався над тим, чи не заразився Морелль одержимістю від свого нового друга. Так чи інак, але Морелль навряд чи що-небудь пропустив. Поліція провела розслідування майже ідеально, але відповіді загадка Харієт Ванґер так і не дістала. Всі можливі питання були поставлені, всі зачіпки використані, всі припущення перевірені, навіть відверто абсурдні.
Мікаель прочитав ще не всі матеріали справи, але чим далі він просувався, вивчаючи перевірені сліди і версії, тим більший сумнів його охоплював. Він сподівався знайти що-небудь недобачене його попередником і зовсім не уявляв, як йому самому підступитися до цієї справи. Врешті-решт рішення дозріло. Єдиний шлях для себе він бачив у тому, щоб спробувати з’ясувати психологічні мотиви замішаних в цю історію людей.
Найбільш очевидне питання стосувалося самої Харієт. Що за людина вона була насправді?
Зі свого вікна Мікаель бачив, що близько п’ятої години на горішньому поверсі будинку Сесілії Ванґер спалахнуло світло. Він подзвонив у її двері приблизно о пів на восьму, якраз коли по телебаченню починалася програма новин. Господиня, що відчинила двері, була в халаті, з жовтим волохатим рушником на мокрому волоссі. Мікаель відразу ж вибачився за те, що прийшов не вчасно, і спробував піти, але вона жестом запросила його на кухню.