Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Вона міцно схопила його за волосся і скинула з себе його голову.
У неділю Еріка поїхала, а на Хенріка Ванґера Мікаель був такий злючий, що зустрічатися з ним або з ким-небудь іншим з членів клану було б ризиковано. Він поїхав до Хедестада і всю другу половину дня гуляв містом, зайшовши по дорозі до бібліотеки і кондитерської. Увечері він пішов у кіно і подивився «Володаря кілець», з яким так і не знайшов часу ознайомитися раніше, хоча прем’єра відбулася вже рік тому. Йому раптом подумалося, що орки — набагато простіші і зрозуміліші істоти, ніж люди.
Завершив він цей вечір відвідинами «Макдоналдса» в Хедестаді й повернувся на острів тільки з останнім автобусом, близько півночі. Вдома він заварив каву, всівся за кухонний стіл і дістав папку. І читав до четвертої ранку.
У справі Харієт Ванґер було декілька дивних речей, які, в міру того як Мікаель заглиблювався в документацію, все більше привертали його увагу. Сам він ніяких революційних відкриттів не зробив, і ці проблеми цікавили комісара Ґустава Морелля протягом довгого часу, особливо на дозвіллі.
В останній рік перед своїм зникненням Харієт Ванґер змінилася. Якоюсь мірою це могло пояснюватися труднощами перехідного періоду, через який так чи інак проходять усі. Харієт дорослішала, й опитані однокласники, вчителі та члени сім’ї стверджували, що вона поступово ставала все більш потайливою і замкнутою.
Дівчина, яка двома роками раніше була звичайним веселим підлітком, явно віддалилася від свого оточення. У школі вона як і раніше спілкувалася з друзями, але, за словами однієї з її подруг, якось «байдужки». Вибране подругою слово виявилося досить незвичним, щоб Морелль його записав і став розпитувати далі. Йому пояснили, що Харієт припинила говорити про себе, втратила цікавість до пліток і дрібних життєвих секретів.
У дитинстві релігійне життя Харієт Ванґер, як у всіх дітей, зводилося до відвідин недільної школи, вечірньої молитви і конфірмації. В останній же рік вона, схоже, стала віруючою, читала Біблію і регулярно ходила до церкви. Проте до місцевого пастора Отто Фалька — друга сім’ї Ванґерів — вона не зверталася, а їздила в Хедестад, у громаду п’ятдесятників. Щоправда, інтерес до п’ятдесятників тривав недовго. Вже через два місяці вона покинула громаду і почала читати книги про католицизм.
Чи було це релігійною одержимістю, властивою деяким підліткам? Можливо. Проте в сім’ї Ванґер ніхто особливою набожністю не відзначався, і залишилося незрозумілим, що саме таким чином на неї вплинуло. Звичайно, спрямувати думки Харієт до Бога могла нагла смерть її батька, котрий потонув за рік перед цим. В усякому разі, Ґустав Морелль зробив висновок, що якісь події в житті Харієт гнітили її і впливали на її поведінку, але встановити, які саме, йому було важко. Як і Хенрік Ванґер, Морелль присвятив багато часу розмовам з її подругами, намагаючись знайти кого-небудь, кому Харієт довіряла.
Певні надії покладалися на Аніту Ванґер, ту саму дочку Харальда Ванґера, що була на два роки старшою за Харієт, яка провела літо 1966 року в Хедебю і вважала, що дуже подружилася з дівчиною. Але Аніта Ванґер теж не змогла нічого прояснити. Вони спілкувалися все літо — купалися, гуляли, базікали про фільми, поп-групи і книжки. Харієт часто супроводжувала Аніту на уроки водіння. Якось вони поцупили з дому пляшку вина і добряче напилися, а то ще якось вони кілька тижнів прожили самі на краю острова, в хатині Готфріда — рубленому будиночку, який батько Харієт побудував у 50-х роках.
Питання про потаємні думки і почуття Харієт залишилися без відповіді. Мікаель, проте, відзначив одну невідповідність у цьому описі: потайливою її називали шкільні друзі та дехто з родичів, тоді як Аніта Ванґер зовсім не вважала подругу замкнутою. Він узяв це на замітку, щоб при нагоді обговорити з Хенріком.
Конкретнішу поживу для роздумів дала Мореллю сторіночка зі щоденника Харієт Ванґер, зошита в гарній палітурці, який дівчина дістала в подарунок на Різдво за рік до зникнення. У ньому вона записувала справи на щодень, зустрічі, різні плани, дати контрольних робіт в гімназії, домашні завдання тощо. У щоденнику було багато місця для повсякденних записів, але Харієт вела їх украй нерегулярно. У січні вона взялася була до діла як слід: занотувала, з ким зустрічалася в різдвяні канікули і які фільми подивилася. Потім вона не писала нічого особистого до закінчення навчального року, а нові записи давали деякі підстави думати, що в цей період Харієт серйозно захопилася якимсь хлопцем, чиє ім’я не було назване.