Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Сторінки з номерами телефонів теж мали якусь загадку. Тут акуратно і в абетковому порядку були переписані члени родини, однокласники, деякі вчителі, кілька членів громади п’ятдесятників та інші, легко встановлювані особи з її оточення. На останній сторіночці, чистій, що вже, власне, не належала до телефонної книжки, було п’ять імен і стільки ж номерів телефонів. Три жіночі імені та два ініціали.
Магда — 32016
Сара — 32109
РЯ — 30112
РЛ — 32027
Марі — 32018
П’ятизначні номери, що починалися на «32», в 60-ті роки належали Хедестаду. Номер, що затесався між ними, на «30», указував на селище Норрбю, за межами Хедестада. Проблема полягала в тому, що, систематично опитавши все коло знайомих Харієт, інспектор Морелль так і не з’ясував, кому ці номери телефонів належать.
Перший, номер якоїсь Магди, здавався багатообіцяючим. Він привів до крамниці тканин і швейного приладдя на Паркгатан, 12, і належав Марґот Лундмарк. Магдою звали її матір, яка іноді підробляла в крамниці. Проте цій Магді було шістдесят дев’ять років, і вона уявлення не мала про те, хто така Харієт Ванґер. Шиттям дівчина не захоплювалася, і не знайшлося жодних доказів того, що вона коли-небудь навідувалася до цієї крамниці.
Другий номер, за яким мала бути Сара, привів у сім’ю на прізвище Турессон, яка мешкала в західній частині міста, по той бік від залізниці. Родина складалася з подружжя Андерса й Моніки, а також їхніх синів Юнаса й Петера, на той час ще дошкільнят. Ніякої Сари в сім’ї не було, і про Харієт Ванґер вони дізналися тільки тоді, коли про її зникнення повідомили в засобах масової інформації. Єдиний зв’язок між Харієт і сім’єю Турессон, який вдалося намацати, полягав у тому, що Андерс, за фахом покрівельник, роком раніше протягом кількох тижнів міняв черепицю на будинку школи, де Харієт тоді вчилася в дев’ятому класі. Значить, усе ж таки існувала теоретична можливість, що вони зустрічалися, правда, украй невелика.
Решта три номери також привели в глухий кут. Номер 32027, супроводжуваний ініціалами «РЛ», дійсно колись належав Розмарі Ларссон, але, на жаль, вона вже кілька років як померла.
Протягом зими 1966/1967 року інспектор Морелль значну частину своїх зусиль спрямував на спроби пояснити, чому Харієт записала ці імена і телефони.
Першим йому спало на думку цілком логічне міркування, що телефонні номери були записані з використанням якогось особистого коду. Морелль намагався йти за ходом міркувань шістнадцятилітньої дівчини. Позаяк число «32» явно вказувало на Хедестад, він поекспериментував з перестановкою решти цифр. Варіанти «32601» і «32160» ні до якої Магди його не привели. Щоправда, у процесі вивчення таємничих номерів Морелль виявив, що коли змінювати досить багато цифр, то якийсь зв’язок з Харієт рано чи пізно з’являється. Наприклад, коли він намагався збільшувати на одиницю кожну з останніх трьох цифр у номері «32016», виходив номер «32127», що належав адвокатській конторі Дірка Фруде в Хедестаді. Проблема полягала лише в тому, що виявлені такі зв’язки абсолютно нічого не пояснювали. Крім того, йому так і не вдалося знайти код, що підходив би до всіх п’яти номерів одночасно.
Морелль пішов у своїх міркуваннях далі. А чи не могли цифри означати щось інше? Ну, наприклад, автомобільні номери 60-х років включали літеру з назви лена і п’ять цифр — знову глухий кут.
Потім комісар облишив цифри і зосередив увагу на іменах. Він навіть склав список усіх мешканок Хедестада, що мали імена Марі, Магда і Сара, а також людей, що мали ініціали «РЛ» і «РЯ». В цілому вийшло триста сім чоловік. Серед них двадцять дев’ять чоловік були якось пов’язані з Харієт; наприклад, одного хлопця, який разом з нею вчився в дев’ятому класі, звали Роланд Якобсон, тобто ініціали «РЯ» йому підходили.
Проте вони були знайомі ледь-ледь і зовсім не спілкувалися після того, як Харієт перейшла до гімназії. І до того ж хлопець не мав ніякого відношення до вказаного номера телефону.
Загадка телефонної книжки так і залишилася нерозгаданою.
Четверта зустріч з адвокатом Б’юрманом не належала до планових: Лісбет Саландер була змушена з ним зв’язатися.
На другому тижні лютого її ноутбук загинув у результаті нещасного випадку, такого безглуздого, що їй з розпачу хотілося когось убити. Саландер приїхала на зустріч до «Мілтон сек’юриті» велосипедом і в гаражі закотила його за стовп. Коли вона поставила заплічник додолу, щоб дістатися до велосипедного замка, якийсь темно-червоний «сааб» здав назад. Вона стояла до нього спиною і не побачила небезпеки, доки не почула хрускіт. Водій автомобіля нічого не помітив і спокійно виїхав з гаража.