Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Проте вона нічого не робила. Хольгеру Пальмґрену вдалося чітко вселити їй одне: необдумані дії приводять до ускладнень, а ускладнення можуть мати неприємні наслідки. Вона ніколи нічого не робила, заздалегідь не зваживши, до чого це може привести.
Те, що він робив зараз, називалося вступом до статевого присилування, яке, у свою чергу, юридичною мовою визначалося як розпусні дії і використання залежного становища людини. Теоретично тільки це могло принести Б’юрману до двох років в’язниці,хоча і тривало всього лише кілька секунд. Але цього було досить, щоб межу було безповоротно пройдено. Для Лісбет Саландер це означало демонстрацію військових сил ворожого угруповання. Крім їхніх чітко визначених юридичних відносин, вона зараз була в цілковитій його владі, причому геть беззбройна. Коли за кілька секунд їхні очі зустрілися знов, його рот був напіввідкритий, а на обличчі читалася похіть. Обличчя самої Саландер ніяких почуттів не виявляло.
Б’юрман перейшов назад на свій бік столу і сів у зручне шкіряне крісло.
— Я не можу просто так виписувати тобі гроші, — раптом сказав він. — Навіщо тобі такий дорогий комп’ютер? Є значно дешевші машини, на яких можна гратися в комп’ютерні ігри.
— Я хочу розпоряджатися своїми грошима, як раніше.
Адвокат Б’юрман зміряв її співчуваючим поглядом:
— Це ще треба подивитися. Спочатку ти повинна навчитися спілкуватися і домовлятися з людьми.
Її очі нічого не виражали, та якби адвокат Б’юрман зміг прочитати її думки, його посмішка, можливо, трохи б зблякла.
— Думаю, ми з тобою станемо добрими друзями, — сказав він. — Ми повинні довіряти одне одному.
Не діждавшись відповіді, він пояснив:
— Адже ти вже доросла жінка, Лісбет.
Вона кивнула.
— Підійди сюди, — сказав він, простягуючи руку.
Лісбет Саландер на якусь мить затримала погляд на ножі, а потім встала й підійшла до нього. Все має наслідки.
Він схопив її руку і притис до своєї промежини. Крізь темні габардинові штани Саландер відчула його прутень.
— Якщо ти будеш доброю до мене, то і я буду добрий до тебе, — промовив він.
Вона мов скам’яніла, а він, обвивши її вільною рукою за шию, змусив стати на коліна, лицем до промежини.
— Тобі ж це вже знайоме, — сказав він, розстібаючи ширіньку.
Від нього пахло так, ніби він щойно помився з милом.
Лісбет Саландер відвернула обличчя і спробувала підвестися, але він міцно тримав її. У суто фізичному відношенні вона йому безнадійно поступалася, позаяк важила близько сорока кілограмів проти його дев’яноста п’яти. Він обома руками схопив її за голову і повернув лице так, що їхні очі зустрілися.
— Якщо будеш доброю до мене, то і я буду добрий до тебе, — повторив він. — А будеш брикатися, я запроторю тебе в дурдом до скону. Тобі б цього хотілося?
Вона не відповіла.
Він почекав, поки вона опустила погляд, як йому здалося, скорившись. Потім підтягнув її поближче. Лісбет Саландер відкрила рот і впустила його член. Б’юрман весь час міцно тримав її за шию, з силою притискуючи до себе. Протягом десяти хвилин, доки він вихляв тазом, її без упину канудило; нарешті кінчивши, він притис її з такою силою, що вона заледве не задихнулася.
Він дозволив їй скористатися маленькою вбиральнею, що була тут-таки в офісі. Поки Лісбет Саландер умивалася і намагалася стерти плями зі светра, її всю тіпало. Вона пожувала його зубну пасту, щоб позбавитися смакових відчуттів. Коли вона повернулася в кімнату, він спокійнісінько сидів за письмовим столом і перегортав папери.
— Сядь, Лісбет, — запросив він, не дивлячись на неї.
Вона сіла. Нарешті він підвів погляд і посміхнувся:
— Ти ж уже доросла, Лісбет, хіба ж не так?
Вона кивнула.
— Тоді ти повинна вміти грати в дорослі ігри, — сказав він таким тоном, немов розмовляв з дитиною.
Вона не відповіла. В нього на лобі з’явилася невелика зморшка.
— Гадаю, буде краще, якщо ти нікому не станеш розповідати про наші ігри. Подумай сама — хто тобі повірить? Адже за документами ти неосудна.
Знову не діждавшись відповіді, він провадив далі:
— Буде твоє слово проти мого. Чиє, як ти думаєш, виявиться вагомішим?
Коли вона знову нічого не відповіла, Б’юрман зітхнув. Його раптом розізлило те, що вона сидить як води в рот набрала і просто дивиться на нього, але він стримався.
— Ми з тобою будемо добрими друзями, — сказав він. — Ти правильно зробила, прийшовши до мене сьогодні. Можеш звертатися до мене коли завгодно.
— Мені потрібні десять тисяч крон на комп’ютер, — раптом тихо сказала вона, немов продовжуючи почату до перерви розмову.