Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Хенрік Ванґер зараз же взявся за термос.
— Гаразд, ви добре підготувалися, — визнала вона. — Ми спливаємо кров'ю. Що далі?
— Скільки ви можете протягнути?
— У нас є півроку, щоб зламати ситуацію. Максимум вісім-дев’ять місяців. На більше у нас просто забракне капіталу.
Старий дивився у вікно, зберігаючи непроникний вираз обличчя. Церква як і до того стояла на своєму місці.
— Ви знали, що я колись був власником газет?
Мікаель з Ерікою замотали головами. Хенрік Ванґер раптом розсміявся:
— У п'ятдесятих-шістдесятих роках ми володіли шістьма місцевими щоденними газетами. Ідея належала моєму батькові — він вважав, що наявність ЗМІ за спиною вигідна в політичному відношенні. І нам як і раніше належить газета «Хедестадс-курірен», а Бірґер Ванґер у нас — голова правління. Він Харальдів син, — уточнив старий для Мікаеля.
— І крім того, політик муніципального рівня, — додав Мікаель.
— Мартін теж входить до правління. Він наглядає за Бірґером.
— Чому ви залишили собі тільки одну газету? — спитав Мікаель.
— У шістдесяті роки ми провели раціоналізацію структури концерну. Видання газет було для нас швидше хобі, ніж бізнесом. Коли в сімдесятих роках довелось урізувати бюджет, ми серед перших активів продали газети. Але я знаю, що означає володіти періодичним виданням… Можна поставити особисте питання?
Питання було звернене до Еріки. Вона підвела одну брову і кивнула.
— Мікаеля я про це не питав, і якщо не хочете, можете нічого не відповідати. Мене цікавить, чому ви потрапили в цю історію. Був у вас матеріал чи ні?
Мікаель і Еріка переглянулися. Тепер настала черга Мікаеля сидіти з непроникливим лицем. Секунду повагавшись, Еріка заговорила:
— Матеріал у нас був. Але на ділі він виявився зовсім не таким, як ми очікували.
Хенрік Ванґер кивнув, немовби йому все стало ясно, хоча навіть сам Мікаель нічого не зрозумів.
— Я не хочу це обговорювати, — втрутився він. — Я вивчив матеріал і написав текст. У мене були всі необхідні джерела. А потім усе пішло до біса.
— Але у вас було початкове джерело інформації?
Мікаель кивнув.
— Не стану прикидатися і говорити, що розумію, як ви примудрилися налетіти на таку міну. Я не можу пригадати подібної історії, хіба що справа Лундаля в «Експрессен» у шістдесятих роках, якщо ви, молодь, про таке чули. Ваше джерело теж було безнадійним міфоманом?
Хенрік Ванґер похитав головою і, стишивши голос, звернувся до Еріки:
— Я вже був видавцем і можу стати ним знову. Чи не потрібний вам ще один партнер?
Для Мікаеля це питання прозвучало як грім серед ясного неба, але Еріка, схоже, зовсім не здивувалася.
— Що ви хочете цим сказати? — спитала вона.
— Як довго ви пробудете в Хедестаді? — питанням на питання відповів Хенрік Ванґер.
— До завтра.
— Ви могли б — звичайно, разом з Мікаелем — потішити старого і прийти сьогодні до мене на вечерю? О сьомій годині?
— Чудово. Ми з радістю прийдемо. Але ви ухиляєтеся від мого питання. Чому вам хочеться стати співвласником «Міленіуму»?
— Я не ухиляюся від питання. Але думаю, що краще нам буде обговорити його за їдою. Перш ніж прийняти рішення, мені необхідно переговорити з моїм адвокатом Дірком Фруде. Якщо двома словами, то я можу сказати, що в мене є вільні гроші. Якщо журнал виживе і почне знову давати прибуток, я виграю. Якщо ж ні — ну, свого часу я втрачав куди більше.
Мікаель уже збирався відкрити рот, коли Еріка опустила руку йому на коліно.
— Ми з Мікаелем довго боролися за те, щоб бути абсолютно незалежними.
— Нісенітниця. Цілковито незалежних людей не буває. Але я не прагну відібрати у вас журнал і плювати хотів на його зміст. Якщо вже цей паразит Стенбек заробив очки, видаючи «Модерна тідер», то я цілком можу стояти за «Міленіумом». Тим паче що журнал гарний.
— Це якось повязано з Веннерстрьомом? — раптом спитав Мікаель.
Хенрік Ванґер посміхнувся:
— Мікаелю, мені вже за вісімдесят. Я шкодую, що є справи, які залишилися незробленими, і люди, з якими я не поквитався по-крупному. До речі, — знову звернувся він до Еріки, — я вкладу сюди капітал за однієї принаймні неодмінної умови.
— Кажіть, — запропонувала Еріка.
— Мікаель Блумквіст повинен знову обійняти посаду відповідального редактора.
— Ні, — тут же заперечив Мікаель.
— Так, — сказав Хенрік Ванґер так само різко. — Веннерстрьома поб’є грець, якщо ми вийдемо з повідомленням прес-служби про те, що концерн «Ванґер» починає підтримувати «Міленіум» і водночас ти знову стаєш відповідальним редактором. Цим ми цілком ясно дамо зрозуміти: про зміну влади не йдеться і редакційна політика залишається колишньою. І вже саме це дасть рекламодавцям, котрі роздумують, чи йти з журналу, привід зважити все ще раз. Веннерстрьом не всемогутній. Вороги у нього є теж, і є підприємства, які захочуть розмістити свою рекламу у вас.