Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Поки її опікуном був Хольгер Пальмґрен, Лісбет Саландер не дуже замислювалася над своїм юридичним статусом. Однак адвокат Нільс Б’юрман тлумачив закон про опікунство зовсім по-іншому Лісбет Саландер абсолютно відрізнялася від нормальних людей. У юриспруденції вона мала дуже поверхові знання — заглиблюватися в цю галузь у неї просто не було приводу — і не почувала ніякої довіри до поліцейської влади. Поліція здавалася їй якоюсь непевною ворожою силою, яка за всі роки лише затримувала і принижувала її. Востаннє вона мала справу з поліцією в травні минулого року, коли, прямуючи до «Мілтон сек’юриті», проходила по Гьотґатан і зненацька зіткнулася віч-на-віч з поліцейським, озброєним для боротьби з вуличними заворушеннями, котрий, без жодного приводу з її боку, завдав їй удару кийком по плечу. Першим бажанням Саландер було відразу ж дати йому здачі пляшкою кока-коли, яку вона тримала в руці. На щастя, перш ніж вона встигла що-небудь зробити, поліцейський розвернувся і побіг далі. Потім вона дізналася, що неподалік проходила демонстрація «За свободу вулиць від автомобілів».
Їй навіть на думку не спадало відвідати ставку озброєних поліцейських для подання заяви про сексуальні домагання Нільса Б’юрмана. І до речі — що їй заявляти? Б’юрман узяв її за груди. Будь-який поліцейський, кинувши погляд на її мініатюрні горбики, констатував би, що це малоймовірно, а якщо вже таке сталося, то їй би слід було радше тішитись, що хтось взагалі зважився на таке. А історія з міньєтом — тут її слову протистоятиме його слово, а слова інших зазвичай виявлялися вагомішими. Поліція — це не варіант.
Покинувши офіс Б’юрмана, вона замість цього поїхала додому, прийняла душ, з’їла два бутерброди з сиром і солоним огірком й усілася на старий пошарпаний диван у вітальні, щоб подумати.
Звичайна людина визнала би байдужість, з якою вона поставилася до вчиненого над нею насильства, ще одним доказом відхилення від норми.
Коло її знайомих було невеликим і складалося не з представників захищеного середнього класу з приміських вілл. До вісімнадцятилітнього віку Лісбет Саландер не знала жодної дівчини, котру бодай раз не присилували до яких-небудь сексуальних дій. У більшості випадків мовилося про трохи старших бойфрендів, які домагалися свого із застосуванням деякої фізичної сили. Наскільки Лісбет Саландер знала, подібні інциденти іноді викликали сльози й обурення, але не кінчались заявами до поліції.
В її світі це була звичайна річ. Дівчину вважали доступною, надто коли вона була в потертій шкіряній куртці, з пірсингом на бровах, татуюванням і нульовим соціальним статусом.
І ревіти тут не було над чим.
Зате не могло бути й мови про те, щоб адвокат Б’юрман міг безкарно присилувати її робити йому міньєт. Образ Лісбет Саландер не забувала і прощати не вміла у принципі.
Проте з юридичним статусом ситуація в неї була складна. Скільки вона себе пам’ятала, її вважали важкою і невмотивовано агресивною. Перші записи в журналі з’явилися з картки медсестри початкової школи. Лісбет Саландер відправили додому, бо вона заштовхала однокласника до роздягальні і побила до крові. Свою тодішню жертву вона як і раніше згадувала роздратовано: розкоханий хлопчик на ім’я Давид Густафссон вічно дражнився, кидався в неї різними предметами і вочевидь обіцяв вирости у великого аматора всіх цькувати. Що означає слово «цькування», вона тоді навіть не знала, але коли другого дня повернулась у школу і Давид грізно пообіцяв їй відомстити, вона поклала його додолу прямим хуком справа, додавши руці ваги м’ячиком для гольфа, що призвело до нової кривавої рани і нового запису в картці.
Правила, за якими були влаштовані взаємостосунки в школі, завжди викликали у неї нерозуміння. Вона робила свої справи і не втручалася до чужих. Одначе завжди знаходився хто-небудь, хто ніяк не хотів дати їй спокій.
У середніх класах її неодноразово відправляли додому після бурхливих сварок з однокласниками. Значно дужчі хлопчики з її класу швидко зрозуміли, що бійка з цим худим дівчиськом може мати неприємні наслідки — на відміну від інших дівчаток класу вона ніколи не відступала і, ні секунди не вагаючись, використовувала для оборони кулаки або що трапиться під руку. Вона була переконана, що краще виявитися побитою до смерті, ніж терпіти це лайно.