За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна

«Не вільно:

а) вбивати жінок, дітей і старців,

б) вбивати родин, мішаних з українцями,

в) вбивати людей, що не тяготіють до польщини і є властиво українцями-римокатоликами.

Треба:

а) ліквідувати сильні активні польські скупчення,

б) вдарити по польській верхівці,

в) в часі акції забирати зброю, муніцію і майно (худоба, безроги, збіжжа, особливо взуття і одіння)».

У вказівках командира УПА—Захід Василя Сидора ― «Шелеста» було регламентовано черговість проведення антипольських акцій. Насамперед повстанці повинні були нищити бойові сили ворога, далі — вживати заходів проти сексотів та активістів польського підпілля, наступним етапом ставали відплатні акції. Як і в попередньому документі, акцент було зміщено на неприпустимості вбивств жінок та дітей.

Крайовий провідник ОУН на Західноукраїнських землях Роман Кравчук 27 червня 1944 р. наголошував: «Акції мусять проходити планово. Треба, по-перше, дати листівку спеціальну до поляків, щоби вибиралися з наших земель ― визначити реченець (три до 10 днів). Опісля дбайте в цілому терені в різних пунктах. Так, щоби акцією обняти цілу область».

Така кількість регламентаційних документів свідчить, з одного боку, що керівництво українського підпілля намагалося жорстко контролювати перебіг антипольських акцій, не допускаючи самовільних виступів і повторення волинської ситуації річної давнини, з іншого — постійне повторення на неприпустимості вбивства жінок та дітей свідчить, що ці приписи порушувалися. Тож в антипольській операції у Галичині, яку почали реалізовувати від травня 1944 р., бачимо доволі чіткий механізм. Його елементами були накази вищого (крайового) рівня Проводу, їхнє уточнення у формі інструкцій на нижчому рівні, ультиматуми польському населенню, що попереджають проведення акції, та інформаційні листівки, які пояснюють завдання.