За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна
- Автор: В’ятрович Володимир Михайлович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1646-4
- Жанр: История
Электронная книга - «За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна». Краткое содержание книги:
«Сотні вирушили в північно-східному напрямі поза річку Солокію, — читаємо в історії одного з відділів, що атакували, — і подалися на свої відтинки. По півночі, коло години 2-ох дня 30.03.44 неспостережно підійшли сотні зі всіх сторін до Острова. Сотня Корсака зайняла північно-східний відтинок від сторони Кристинополя. Коли відділи наблизились на 200—300 м під село, польські вартові зчинили алярм. Тут слід згадати, що поляки надіялися якоїсь акції з нашої сторони, бо з української сторони вже наперед повідомлено деякі родини, щоби вибиралися з цього села. Це й розконспірувало справу… Як лиш у селі счинився алярм — биття в бляху, відділи наші зі всіх сторін вскочили в село. Запалали вогні горіючих польських хат, які лишилися майже пусті, бо все польське населення сконцентрувалося в школі і костелі. Хто ще залишився з українців в тому селі, той переходив на сторону наших відділів. До години 10-ої в день село було цілковито спалене. Залишилися подекуди тільки українські господарки. Худоба і коні ходили на пасовиську поза селом. Поляки в костелі все ще держалися і відстрілювалися від облягаючих від самого ранку костел сотень Ема і Бродяги. В той час відділ Корсака підсунувся до костела. Поза селом лишилися наші невеликі застави. Наші стрільці підсунулися на віддаль 30 м до костела, однак брак мін унеможливлював здобуття його.
В той час чотовий Чос замітив 3 людей, що бігли бойовим порядком від Солокії до костела. Це був командир Галайда зі своїми стрільцями. На віддалі 40 м від костела з південної сторони впав він, тяжко ранений цільним крісовим стрілом з костельної копули. Куля прошила йому поперек грудну клітку і вийшла під пахвою. Цей факт тяжкого поранення командира Галайди вплинув немало на хід дальшої боротьби.
Рішено відступати, бо коло полудня приїхав поїзд з німцями від сторони Кристинополя. Німців могло бути 40 чоловік, звірили наші сили і, побачивши дула «Максимів», звернених на поїзд — завернули. Це був знак, що вони поїхали по більшу силу. Щоб дармо не наразити і так вже помучених стрільців, рішено, що наша сотня вицофається поза Солокію в південному напрямку до ліса, а дві прочі в напрямку Глухова. Лише сотні вийшли поза село, як замітили більшу кількість німців з гранатометом, що підсувалися до села розстрільною. Мабуть, замітили це і поляки з костела і, думаючи, що це УПА, відкрили по німцях вогонь. І це стало причиною, що німці відтак викінчили почате нами діло. Розбили з гранатомета костел, здобули школу, роззброїли і виарештували поляків. Пускаючи відтак в погоню за нашими двома сотнями (Бродяги і Ема) гранатометні ладунки, ранили 7 наших стрільців і двох вбили, які вже були в Глухові, та запалили частину Глухова. Тяжко ранений поляками командир Галайда помер цього ж таки дня за кілька годин у лісі на Зеленій. Острів як твердиня перестав існувати… Белзчина віддихнула з полегшенням, а населення перший раз побачило, що УПА дійсно існує».
Попри не надто активний порівняно з іншими теренами перебіг польсько-українського конфлікту в перші місяці 1944 р. в Галичині, кількість постраждалих була доволі значною. Документ АК від 5 квітня 1944 р. вказує, що на той момент встановлено 5 тисяч жертв серед поляків. При цьому зазначено, що найбільшими були втрати в повітах Рогатин, Підгайці, Бережани, Перемишляни. Приблизно таку ж цифру польських втрат за перше півріччя подає й узагальнювальний звіт ОУН про боротьбу 1944 р.
Але саме тоді війна почала набирати ще більших обертів. Тому у звіті за квітень—травень 1944 р. польське Міністерство внутрішніх справ подає цифру в 10 тисяч убитих поляків і зазначає: «Ситуація на терені Східної Малопольщі, з огляду на вчинені українськими бандами вбивства, стає протягом чотирьох місяців ще більш трагічна, а в квітні вже була цілком ідентичною до того, що сталося влітку 1943 р. на Волині».
Повстанські огляди відтворюють, між іншим, і сприйняття власних антипольських дій українським населенням. В одному з таких документів про настрої українців Львова у квітні 1944 р. читаємо: «Протипольські акції маси оцінюють і сприймають позитивно, інтелігенція не хоче класти під ними свого підпису, але це не випливає з гуманності, а зо страху перед відповідальністю».
Урешті подальше загострення польсько-українського протистояння, черговий провал переговорного процесу, швидке наближення фронту схилили керівництво українського підпілля до прийняття радикального рішення щодо усунення польського населення з теренів Галичини. Ще одним чинником, який вплинув на ухвалення такого рішення, стала інформація, яку читаємо у звітах ОУН: «5 квітня 1944 р. польський еміграційний уряд Миколайчика оголосив заяву співпраці між т. зв. польськими збройними силами в Краю та Червоною армією».