За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна

«Ми мусимо провести сильну акцію по ліквідації в основному найактивнішого провідного елементу та боєздатного (жінок, дітей, стариків не чіпати). По уступленню нім(ецького) війська з даного села, використати цю нагоду до негайної ліквідації всього мужеського елементу від 16—60 років життя. Звичайно провідний польський елемент у масових акціях не падає, тому за ними треба слідкувати й ліквідувати. Ми зараз ведемо боротьбу за ЗУЗ як основну базу нашої сили в боротьбі за УССД. Цієї боротьби ми не сміємо програти, і за всяку ціну мусимо зменшити до мінімуму польські сили. Лісні і підлісні села мусять зникнути з лиця землі. Заборонити нищити українців-римо-католиків. Кожному комендантові боївки з’ясувати ціль боротьби з поляками, як також методи, примінювані в цій боротьбі. Не ліквідувати таких, що кожночасно готові навіть своєю активною боротьбою засвідчити вірність УССД та її владі».

Отже, знову-таки немає вказівок щодо знищення всього польського населення, завданням було усунути поляків, виселивши їх. Для загострення ситуації й пришвидшення виселень повстанці отримували дозвіл на ліквідацію чоловіків у населених пунктах, мешканці яких не виїжджали. Проте навіть радикальна вимога знищення дорослого чоловічого населення уточнюється: жертвами акцій не повинні стати лояльні до українського руху поляки.

Загалом, інструкції з травня 1944 р. переважно співзвучні з рішеннями військової конференції кінця 1942 р. Хоча ніде — ані в цьому документі, ані в інших інструкціях 1944 р. — немає покликання на 1942 р., що вкотре ставить питання про те, наскільки визначальними були постанови військової конференції, проведеної два роки тому. Ніде в цих указівках також немає покликань на якісь аналогічні інструкції, які мали б бути видані роком раніше на Волині. Це є ще одним аргументом на користь тези про домінування стихійного елементу в антипольських акціях 1943 р.

Акція виселення поляків навесні 1944 р. супроводжувалася не тільки ультиматумами про негайне залишення українських земель, але й спеціальною пропагандистською листівкою «До польського населення на Західно-Українських землях», датованою 12 червня 1944 р.

«В ім’я історичної правди пригадуємо, ― наголошувалося у тексті листівки, ― що на корінних польських землях не згоріло ні одне польське село, підпалене українською рукою, не впала неповинно ні одна польська жертва. Простягнену українським народом руку ви відкинули. За гостинність на українських землях ви відплатилися звірським мордуванням сотень і тисяч мирного населення українського і спаленням сотень сіл. Не дивуйтеся тепер, що гнів і обурення українського народу не має меж. Ви самі позбавили себе права гостинності на українській землі і мусите з цієї землі вибиратися! Український народ має ще настільки сили, що зуміє вгамувати ваше нахабство і розбещеність та прогнати вас усіх за межі своєї споконвічної землі».

У відповідь на розпочату українцями акцію з ультиматумами до такого ж інструменту залякування вдалися і польські підпільники. По багатьох місцевостях Галичини було розкидано листівки з вимогою до українців негайно залишити ці території під загрозою смерті.

«Українці! Вбивства і напади ваших банд в злочинний спосіб на спокійне польське населення унеможливлюють наше співжиття і змушують нас до відповіді, ― читаємо в одній із них від 16 травня 1944 р. ― Наказую українській людності протягом 48 годин залишити місцевості, заселені поляками. Невиконання наказу буде каране смертю. Командир відплатних загонів Ярема».