За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна
- Автор: В’ятрович Володимир Михайлович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1646-4
- Жанр: История
Электронная книга - «За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна». Краткое содержание книги:
Теза про «тимчасову окупацію» була самообманом, адже радянська влада ніколи не заявляла про це, ніколи не стверджувала, що готова прийняти кордони Польщі станом на 1939 р. Відразу після відступу німців, хоча війна ще тривала, червоні розгортали на західноукраїнських землях репресивний апарат, спрямований як проти українського визвольного руху, так і проти польського підпілля.
Зміну опіній серед поляків уважно спостерігали й українці, які вважали, що це може стати підставою для зміни у взаєминах. У політичних інструкціях ОУН із серпня 1944 р. наголошувалося: «У відношенні до польської національної меншини стати на становищі вижидання. Є багато даних думати, що поляки якраз тепер проходять процес перегрупування і переставлення на протисовітські рейки. Якщо це наступило би, то ми готові їх залишити в спокою. Тому доложити старань, щоб виказати полякам, що ми їх тепер не зачіпаємо. Бити, одначе, тих поляків, які стають на службу большевикам (міліція, сексоти), подаючи при тому до відома, що б’ємо їх не як поляків, а як большевицьких агентів. Не дозволяти, щоб маса сліпими своїми відрухами визначувала нам наші тактичні прийоми».
Вивчення ситуації та думок польського населення вилилося, зокрема, в наказ командування УПА—Захід від 1 вересня 1944 р. про припинення антипольських акцій: «Є познаки відвороту поляків від НКВД, цим самим можливості наближення до українців. Засадничо масові протипольські акції припиняються. Одначе послідовно проводити їх належить проти всього польського елементу, який будь-в-чім співпрацює з НКВД, та тими органами московського імперіялізму, що йдуть на моральне і фізичне знищення українського народу».
За інформацією НКВД, саме наприкінці 1944 ― на початку 1945 рр. зафіксовано випадки, коли «представники окремих загонів АК з власної ініціативи шукали і входили в контакт із загонами УПА, як на території Західної України, так і Польщі».
Подальшому загостренню антирадянських опіній серед польського населення Західної України сприяло започатковане у вересні виселення звідси поляків та посилення репресій НКВД проти членів польського підпілля, особливо помітне в останні місяці 1944 р.: «Акція большевиків почалась по всіх районах майже в один час, около 20.XII.44. Так арештовано в Роздолі 40 поляків, в Журавні на початку — 10, а опісля більше, у Жидачеві, Стрию — 250, переважно інтелігентів. Між арештованими був визначний член польського підпілля. Знайдено радіовисильню, багато зброї, амуніції й кулеметів. Арешти пройшли по польських селах. Проведено облаву на Руду й Луковець, де між іншим зловлено поляка з англійської розвідки».
Польське населення намагалося саботувати радянські розпорядження про виїзд із західноукраїнських земель і не полишало місць свого проживання, траплялися випадки силового спротиву виселенням. «Мимо зарядження поляки не вибираються, ― читаємо в українському звіті за листопад 1944 р. з Тернопільщини. ― По деяких селах поляки не признаються до своєї національності, називаючи себе українцями. Частина почала переносити метрику з костела до церкви. Все-таки більша частина чинить рішучий спротив вивезенням, уживаючи при тому навіть зброї проти большевиків (Підвисоке, Гута). Большевики через те ставляться до них з недовір’ям, мовляв, ми їм дали зброю, а вони уживають її проти нас».
Зважаючи на зміну політичної ситуації на кінець 1944 ― початок 1945 рр., польсько-українське протистояння в Галичині помітно згасає, хоча далі фіксуються окремі його спалахи. Згідно зі звітом польського підпілля, за період 20 грудня 1944 ― 15 січня 1945 рр. вбито 700 поляків на Тернопільщині, жертвами антипольських акцій стали 130 осіб у районах Скалат, Жидачів, Рогатин. У польських звітах теж відзначають бажання радянської влади й надалі роздувати польсько-український антагонізм — очевидно, щоби не допустити переростання антирадянських настроїв серед поляків в організовану боротьбу.
Посилення цих тенденцій не зуміли використати для подальшого розгортання мережі представники польського національного підпілля на західноукраїнських землях, передусім через політичну неготовність. Надмірне сподівання на вирішення питання польських кордонів на міжнародному рівні і крах цієї концепції спричинили розгубленість серед польських політиків. Провести реорганізацію для протистояння колишнім союзникам не змогла й Армія Крайова, структури якої швидко зазнали значних втрат від радянського репресивного апарату й відтак припинили діяльність. Зрештою, після масового виселення поляків із Західної України аківці втратили соціальну базу та політичну доцільність існування на цих землях.