За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна
- Автор: В’ятрович Володимир Михайлович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1646-4
- Жанр: История
Электронная книга - «За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна». Краткое содержание книги:
Не завжди цей вступ був добровільним. В одному зі звітів польського підпілля читаємо про переформування загону самооборони на Тернопільщині: «На зборах самооборони 15.12 [44] начальник «істрєбітєльного батальйону» НКВД Балабанов виразно засвідчив, що жодної польської організації не може бути і не буде в самообороні, а самооборона мусить бути прилучена до “істрєбітєльного батальйону”».
Станом на лютий 1945 р. у Західній Україні діяли 292 винищувальних батальйони (на Тернопільщині — 44, до 80 % із них у складі мали поляків).
Для декого з учасників цих батальйонів вони стали можливістю продовжити війну з українцями. 28 серпня 1944 р. відбулася організована НКВД акція пацифікації села Грабівець. Участь у ній взяв «істрєбітєльний батальйон», у складі якого були поляки Надвірної. У результаті спалено 300 господарств, вбито 85 і заарештовано 70 українців.
«В загальному поляки наставлені до більшовиків неприхильно, хоч зовні того не виявляють, ― читаємо в українському звіті з 5 серпня 1944 р. ― До українців наставлені з великою ненавистю і дальше продовжують свою провокаційну вислужницьку роботу для нового нашого окупанта. Колишню роботу Кріпо і Гестапо перебрала на себе польська міліція, яка на кожному кроці провокує, доносить на українців і в той спосіб прислуговується для закріплення Радянської власті на Українських Землях. Головне вістря їхньої боротьби є спрямоване проти українського самостійницько-визвольного руху, проти ОУН, проти УПА. Очевидно, НКВД дуже радо вітає їхню співпрацю».
Про активне співробітництво поляків з радянською владою і намагання використати її у боротьбі проти українців звітують практично з усіх теренів Західної України. Це дає підстави вважати такі факти не випадковими, а виявом чітко продуманої політики польського підпілля.
Про винищувальні польські батальйони свідчать також радянські документи. Прокурор Дрогобицької області Кригін у своєму листі до секретаря обкому комуністичної партії інформував про діяльність одного з таких батальйонів у містечку Комарно:
«а) вояки винищувального батальйону під час виїздів на операції в українських селах били українське населення;
б) під час проведення операцій забирали у громадян маєток, не маючи для цього жодних підстав;
в) палили будинки під претекстом, що це житло членів бандерівських банд, не маючи на те жодних підстав;
г) перебуваючи в селах /.../ вояки винищувальних батальйонів називали українців бандитами, бандерівцями;
д) під час підпалення будинків в одному із них спалили живцем дві жінки, а одного чоловіка поранили в руку».
Очевидно, деякі польські політики намагалися продовжити звичну для них від часів німецької окупації практику боротися з українцями за допомогою окупантів чи їхніми руками. Вони й далі сподівалися, що радянська влада тимчасова і після її відступу треба буде з’ясовувати питання з українцями. Тож краще почати його вирішення заздалегідь, коли можна використати «союзника».
Проте вже незабаром після встановлення радянської влади в Західній Україні стало зрозуміло: вона не збирається визнавати цих земель польськими і, на противагу еміграційному уряду, створила маріонеткове утворення ― Польський комітет національного визволення, який розглядали як офіційне представництво польського народу. Репресії проти поляків наростали, діячі польського підпілля — колишні радянські союзники — стали мішенню для радянських каральних органів. «НКВД шукає польську організацію, — читаємо у звіті польського підпілля за серпень 1944 р., — у зв’язку з чим арештовано і допитано ряд осіб. Всім, кого допитано, інкримінована належність до організації й вимагають даних щодо імен керівників».
Усе це дуже швидко відображалося у польських настроях — несприйняття нової адміністрації посилювалося. Не могли не відчути зміни цих настроїв і в керівництві польського підпілля. Аби вони не вилилися в несанкціоновані антирадянські виступи, які могли завадити позитивному вирішенню польського питання на міжнародному рівні, у серпні 1944 р. було опубліковано спеціальне звернення до населення, яке опинилося під радянською владою.
«Влада Радянського Союзу, який разом з нами бореться проти німецьких злочинців, ― читаємо тут, ― засвідчила, що окупація польських теренів російськими військами продиктована виключно військовою доцільністю. Зараз, коли вирішується доля нашої вітчизни, мусимо й надалі бути карні, спокійні, розважні».
44
1944. — В. В.