За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна
- Автор: В’ятрович Володимир Михайлович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1646-4
- Жанр: История
Электронная книга - «За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна». Краткое содержание книги:
Крім захисту власних структур чи українських населених пунктів, українські боївки проводили випереджальні операції проти польського підпілля.
Як СБ ОУН протистояла полякам, дізнаємося зі справи на одного з керівників служби Григорія Пришляка. Стефанія Кадоб’янська свідчить, що СБ ліквідувала близько 80 польських підпільників. Орієнтовно таку ж кількість українців Львова вбили поляки.
Картину подій у Львові під час відступу німців та в перші дні встановлення радянської влади відтворює звіт українського підпілля «Дещо про останні події й ситуацію у Львові й околиці».
«Польські партизанські відділи ― Армія Крайова, ― читаємо тут, ― помагають більшовикам у боротьбі з німцями. При цьому виявились проти-українсько грабуючи, а навіть вбиваючи українців. Перший день зайняття Львова ЧА був кульмінаційною точкою успіхів поляків. На домах повівали біло-червоні прапори, а по вулицях ходили з такими ж опасками молоді поляки. Вони то перебрали на себе міліційний обов’язок. Українці, хвилево прибиті виступами поляків, ― відітхнули і зараз тихо змагаються з поляками за опанування керівних і інших постів у шпиталях, фабриках, підприємствах, урядах і т. п. Моменти негативного наставлення до більшовиків у великій мірі уділились полякам, бо поляки почали нищити українців, а більшовики тому положили край. Поки що, крім взивання поодиноких осіб на НКВД, ніщо не роблять. Село боїться більшовиків, місто і підльвівські села ― поляків».
Цікаво описує Львів перших днів після відступу німецької влади сучасник тих подій, відомий український історик Ярослав Дашкевич: «У липні 1944 р. у Львові в останні дні перед та перші після втечі німців фактичним господарем була польська Армія Крайова. Штаб її південно-східного округу містився на вул. Зеленій. Пропагандистським центром став Інститут Осолінських, де видавалися відозви АК та пропагандистська література <…>. Маючи списки відомих українців, намагалися їх затримувати для подальшого знищення. Приходили й за моєю матір’ю Оленою Степанів до нашої домівки на вул. Пісковій 5, але її взяли під захист сусіди-поляки. В українському середовищі загальноприйнятою була версія про вбивство аківцями у ці дні в місті близько 150 українців».
Оунівський огляд говорить про 50—100 українців, вбитих тоді польською міліцією міста. Ці факти підтверджують і документи НКВД. У звіті про ліквідацію Делегатури уряду та Армії Крайової у місті зокрема читаємо: «Учасники організації [43] у перші дні звільнення м. Львова, озброївшись гвинтівками, револьверами і гранатами, проводили незаконні обшуки, облави і арешти серед українського населення. Мали місце окремі випадки самовільних розстрілів українців».
Попри посилення виступів поляків, для керівництва ОУН очевидним було, що головним ворогом українського визвольного руху є радянська влада. Антипольську боротьбу в новій політичній ситуації слід було згортати. Тому в інструкціях із самооборони зазначалося: «Польський відтинок уважати другорядним». Разом із тим наказувалося проводити негайні відплатні акції у випадку польського терору: «б. На польський терор відносно українців дати негайну відповідь і повідомити за що; в. Не вбивати жінок і дітей; г. Польський елемент, що ставиться прихильно до нас, ― зайняти до нього пасивне становище».
Польське підпілля та радянська влада: від співпраці до протистояння
Період «романтичних» відносин між радянською владою і польським підпіллям тривав кілька тижнів. У польському рапорті читаємо про перші дні нової влади на Тернопільщині: «Ставлення радянської влади до поляків і євреїв були взагалі нібито досить дружні, підтвердженням чого було прийняття їх на різні посади в адміністрації. Якщо говорити про ставлення «совєтів» до українців, то від початку вони ставилися до них з підозрою, з огляду на те, що українці у своїй більшості були прихильниками бандерівців, які знову проводили свої акції проти “совєтів”».
Цей час польські підпільники намагалися максимально використати для придушення українського визвольного руху як самостійними акціями, так і у співпраці з представниками нової влади. Масовими були випадки вступу колишніх підпільників до винищувальних батальйонів чи міліції, які воювали проти УПА.
43
польського підпілля. ― В. В.