Тварина, обдарована розумом

— Це воно? — спитав Севілла, показавши досьє Арлетті.

— Так, воно, — відповіла та.

Севілла підійшов до поручня і, розмахнувшись, щосили жбурнув досьє в море. У повітрі тека розкрилася, розсипавши фотографії. Здавалося, вона летіла нескінченно довго, доки бовтнулась у воду, ледь сплеснувши, її проковтнула зелена піна хвиль, що хлюпали на берег.

— Дебати закінчені, — Севілла поклав правицю Арлетті на рамено. Вона, не промовивши ні слова, пригорнулася до нього. — Дивно, — докинув згодом він, — що успіх зразу ж оцінюється грішми і жінками, цебто, власне, силою. Ми не вибралися ще навіть з феодалізму — палац і гарем, замок і право першої ночі. У нас ще існує цивілізація насильства.

— Голдстейн мовив таке, — озвалася Арлетта, — що мене приголомшило. Він переконаний, що гігантськими кроками наближається третя світова війна.

— Ох, я не відаю, — мовив руба Севілла, — нічого не знаю. Ходімо погуляємо на пляжі, доки не споночіло.

Він замовк. Ішов поперед неї вирізаними в скелі східцями, що вели до бухточки. Деякі приступки були настільки вузенькі, що доводилося йти боком, мов краб. Ліворуч у скелі були вмонтовані кільця, однак линва, що правила за поруччя, зникла. Севілла вже вдвадцяте думав, що, либонь, неважко було б тут натягнути нову линву. Варто лише знайти її потрібної довжини, прив’язати внизу й угорі, й всьому край. Справді, в цьому не було ніяких труднощів, однак він добре знав, що ніколи цього не зробить.

У невеличкій бухточці хтось, прагнучи сховатися від північного вітру, вимурував із каміння стіну; то, напевне, діти попередніх пожильців. Мур був кепський, один його бік розвалився, але решта лишилася ще міцною. Севілла подав руку Арлетті, коли вона переступала через вал. Вони сіли пліч-о-пліч, зіпершись на ще теплу скелю.

— Того вечора, коли Майкл подав у відставку, — почав Севілла, — він так само говорив мені про третю світову війну. Ось як він собі уявляє хід подій. Сполучені Штати, нкщо навіть кинуть у В’єтнам мільйон чоловік, не зуміють виграти війни за допомогою класичної зброї. А в міру того, як війна затягуватиметься, американські «яструби» набуватимуть більшого впливу й зуміють посадити на президентський пост людину ще реакційнішу ніж Голдуотер. Тоді генерали, такі, як Ейзенхауер, що давно закликають застосувати атомну зброю в Азії, доможуться свого. Вони забагнуть покінчити з В’єтнамом і водночас з Китаєм, доки той ще не озброївся ракетами. Вони вчинять провокацію й у обстановці добре награного обурення кинуть першу кобальтову бомбу на Пекін.

— А СРСР? — поцікавилась Арлетта.

— На думку Майкла, СРСР рано чи пізно буде втягнуто у війну. Він гадає, що це найбільша помилка американських «яструбів», які сподіваються, що СРСР мовчатиме. І насправді ж СРСР не може дозволити Сполученим Штатам встромити пазури у величезні азіатські багатства, стати, врешті, володарем планети й знищити його самого, коли він опиниться в ізоляції.

Арлетта розгублено дивилася на Севіллу.