Тварина, обдарована розумом
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Переводчик: Григорий Николаевич Филипчук
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Тварина, обдарована розумом». Краткое содержание книги:
— Бі жила в морі, — говорив Пітер, — тобто вона жила и середовищі дельфінів, де сімейні пари неміцні, де самець панує над багатьма самицями. І незважаючи на це, вона вибирає моногамію.
— Ви маєте слушність, — підкреслив Севілла, і Пітер зрадів. — Вона чинить так, прийнявши певне рішення.
– І навіть умотивоване, — докинув Боб мелодійним голосом.
Він був у пантофлях із голубої тканини, лазурових штанях і барвінковій сорочці з широко розкритим комірцем, з-за якого визирало бірюзове кашне з вишитими чорними візерунками. Сьюзі подивилася на нього. То справді вишукана голуба гармонія, але як тільки він може носити кашне в таку спеку.
— Точніше, — провадив далі він, — я б сказав, що в цьому мотивуванні є певна двозначність, бо Бі не пояснила свою поведінку, а дала зрозуміти двояко: по-перше, вона розмовляє нашою мовою; по-друге, вона воліє мати стосунки з Фа, схожі на людські.
Севілла глянув на Сімона, що скоцюрбив свої ноги під стільцем, і чемно запитав:
— А ви, Сімоне, що гадаєте про це? Чи є двозначність у цьому мотивуванні?
Сімон почервонів. То був високий, худорлявий молодик, із виду стриманий і сумлінний, у нього все здавалося невизначеним — вік, риси обличчя, колір волосся, думки.
— Можливо, — обережно погодився він, — можливо, й слід сказати, що спостерігається певна двозначність.
Меггі усміхнулася йому підбадьорливо, й Сімон, побоюючись видатися погано вихованим, злегка скривився до неї, що мало б сприйнятися як посмішка. Меггі понурилася: «Сердешний хлопець, він такий складний. Надто сором’язливий і водночас дивиться на мене так хтиво. Можна подумати, що це вуличний хлопчисько, який зупинився перед вітриною пиріжкової. Я певна, що він ніколи ще не цілував дівчини. Словом, мені трохи прикро, що я встигла заручитися з Бобом. Коли б я не боялася, що викличу ревнощі в Боба, то взяла б цього юнака в свої руки. Переконана, що мені поталанило б вивести його в люди. До того ж він на вид непоганий, ласкаві очі й, вірю, його повні уста приховують у собі багато тепла».
— Я не бачу тут ніякої двозначності, — промовила Арлетта. — Бі справді двояко пояснила свою поведінку: «По-перше, я розмовляю вашою мовою; по-друге, хочу мати а Фа стосунки, схожі на людські». Однак коли добре поміркуємо, то побачимо, що обидва мотиви сходяться на одному. В обох випадках ідеться про велике бажання скидатися на людину.
— Браво, Арлетто, — палко вигукнув Севілла й обернувся до неї усміхнувшись. — Може, — мовив він, змірявши поглядом працівників, — ви пригадуєте, як під час прес-конференції 20 лютого один журналіст запитав у Фа, чи він розглядає сам факт уміння розмовляти мовою людей як прогрес. Серед усіх тих нісенітниць те запитання було цікаве. Для Бі вміння розмовляти людською мовою і є, безперечно, прогресом. Якщо вона розмовляє, виходить, що вона не так уже й відрізняється від нас. Отже, наші любовні стосунки мусили б захопити її. Наслідуючи моногамію людської сім’ї, вона вподібнюється до нас.
— Дуже цікаво, — озвався Пітер, — але чому в Фа не таке реагування? Фа, якщо я правильно зрозумів, спершу не мав нічого проти другої дельфінки.
— Може, — сказала Сьюзі, — тому, що дельфіни-самці, як і, до речі, самці з людського поріддя, більш охочі до полігамії…
Всі засміялися. «Що ж, — мислила Арлетта, — добре, що тут більше немає Лізбети, бо її сміх був би не дуже приємний. Адже достатньо однієї неприязної примхи, щоб усе зіпсувати».
— Чи дозволите мені, — промовив Боб манірним тоном, поклавши правицю собі на стегно, — чи дозволите мені також зробити, свій внесок? (І Сьюзі ще раз замилувалася його спритністю, з якою він відійшов од своїх позицій, коли заговорив Севілла). Фа також виявляє бажання бути схожим на людей, але робить це трохи інакше: наприклад, при кожній нагоді твердить, що він не риба, а китоподібна тварина, як і людина, ссавець. Знає також, що в дельфіна, який належить до роду китоподібних, мозок важить стільки, скільки й у людини. Це я і називаю його снобізмом. Але цей снобізм не інше, як бажання скидатися на людину.
Севілла схвально кивнув головою, проте зробив це без отого притаманного йому захоплення. Він розгнівався. «Коли Боб стає на ваш бік, він завжди вдає, що співає вашу пісню».
— Гаразд, — мовив Севілла. — Чи всі погоджуються з таким тлумаченням? Сімоне?
— Я погоджуюся, — озвався той, і Меггі по-змовницькому усміхнулася йому.
— Я не мораліст, — сказав Севілла. — Не можу сказати, чи той факт, що перша пара дельфінів, яка навчилася розмовляти людською мовою, приймає моногамію західної людини, означає прогрес, чи ні. Але для нас ця мутація є серйозною перешкодою й висуває складну проблему. Що ж нам тепер робити, щоб Бі й Фа передали свої знання іншим дельфінам?