Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
На щастя, Frau Ґертруди не було за столом, доктор Конєшин самотньо проводив операцію на яйцях по-віденськи. Йшлося квапливо, не озираючись на панну Муклянович.
За останнім столом сидів за їжею голомозий турок; тепер він зробив рух, ніби хотів підвестися.
— Дозвольте, пане Бенедикте…
— Але ж…
— Я про здоров’я хотів…
— Ми вже поїли, спасибі.
— Якби…
— Вибачте, не можу, не зараз.
— Ах! Понимаю, понимаю.
Панні Єлені забракло дихання; підбігши коридором, вона притулилася до перегородки.
— Ну й… ку-куди… вас несе…
— Як я вплутався у цю халепу! — пробурчав я собі під носа, дивлячись у бік ресторанних дверей. — Адже я нічого не зробив! Я нічого не хотів робити! Спокійно доїхати. А тепер кожен. Уявляє собі. Цей теж, нахабний турок. Бозна-що. Заморозники, Сибирьхожето, мартинівці, охранка, не охранка, Тесла й Пєлка, й князь Блуцький, і Зима, й, мабуть, ще чортові пілсудчики на додачу. — Пригризлося великий палець. — Ідіот, ідіот, ідіот!
— Ви мусите мені… все…
— Впакувалося. Ну ладно.
— Розказати, уфф.
— А ви, панно, теж добрі! Безпечний скандальчик у подорожі. Нас уже бачили разом. Що подумав Фессар?
— Але ж ви боїтеся людей.
Чи це страх? Ні, це не страх.
Видихнулося повітря, знизалося плечима.
— Залишимося у салончику, в відкритому — не дадуть спокою; зачинимося в купе, моєму чи вашому, — ще гірше.
— Не стогніть уже, — Єлена отямилася. — Ідемо.
Вона повела у передню частину потяга, через салон і вечірній вагон: камінна зала, оглядова зала, залізні двері — штовхала, вийшлося на платформу.
Мимоволі я поглянув під ноги. Крови немає. Над головою, у блакитному небі, пропливали коси темно-синього диму й монументальні масиви білих хмар. З одного боку колії тяглися зелені ліси, з іншого — степ широкий; у теплому повітрі з-під запаху заліза й масла пробивалися пахощі землі й мокрої деревини. Заслонилося очі від сонця.
Панна Муклянович притулилася до дверей.
— А тепер розповідайте.
Пошукалося у кишенях. Вийнялося замшевий футляр, з футляра інтерферограф. Піднявши цівку до неба, приклалося око до лінзи.
На діаметрі чорного кола мигтіло кільканадцять кораликів світла.
Приречено зітхнувши, сховалося апарат.
— В арбатській заставні, — почалося, масуючи недужу праву руку, — я придбав собі авторучку, золотого Eyedropper’а «Вотермена»…
Про арсенал Літа
Нікола Тесла приклав собі цівку пістолета до скроні й натиснув на спусковий гачок.
Тріснуло. Волосся стало дибки, брови наїжачилися. Чорна блискавка проскочила між черепом серба й тунґетитовим дзеркалом. Старий аґент охранки тричі перехрестився. У дзеркалі палала густа світінь, портрет Тесли в профіль, голова, шия і частина плеча; дзеркало було розміром і формою схоже на розфарбований шлюбний знімок, воно акурат дозволяло відобразити бюст у натуральну величину.
Річ у тім, що білий неґатив, випалений на чорній, мов вугіль, гладіні, — а він уже блякнув, тобто тьмянів, — нічим не нагадував фізичної форми зображуваної особи. Чи був би це, як вважає доктор, його символічний «кармограф»? Малося невисоку думку про ті східні езотеризми, якими інфікував винахідника багато років тому якийсь дуже підозрілий гуру. Це не личить, не личить.
— Краще відкладіть це устройство, дуже вас прошу.
— Але підійдіть-но, юначе!
— Прошу його відкласти.
— Підійдіть і погляньте, й скажіть мені, що ви бачите.
Профіль нагадував радше абрис пташиної голови: тонка шия, дзьоб стирчить, угорі колючий гребінь. На місці щоки зяяла діра. З ока розходилися подряпини, а може, жили, а може, іскри, лінії чорно-білих блискавок. Не було уст, лише просто ще одна пазуриста блискавка, що розкраювала навпіл пляму обличчя-необличчя.
— Про що ви думали?
— Це ви мені скажете, про що я думав.
Почухалося шию.
— Про електричні машини та бурі з блискавкою?
Тесла вкинув кабель до скрині.
— Я майже завжди думаю про електричні машини. Навіть якщо не думаю.
— Себто це працює?
— Я повинен був домовитися заздалегідь. Стєпан! Що ви думаєте?
Охранник смикнув за ланцюжок від годинника, нервово глянув на циферблат.