Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
Чудо сталося невдовзі по обіді.
Я отримав рекомендованого листа від «Американського Меркурія» з пропозицією продати їм одне з моїх оповідань. Якщо я не проти, мені негайно надішлють чек на триста доларів.
— Проти?! — закричав я. — Проти! Милий Боже, та вони там, мабуть, несповна розуму!
Я вистромив голову з вікна на безлюдну вулицю й загукав до будинків, до неба, до морського берега:
— Я продав оповідання в «Американський Меркурій»! За три сотні доларів! Я розбагатів!
Тоді, похитуючись від радості, перейшов вулицю і показав листа з «Меркурія» блискучим скляним очам у невеличкій вітрині.
— Ось! — крикнув я. — Як вам це? Дивіться.
— Розбагатів! — задихано белькотав я, біжучи до винареньки, щоб тицьнути свого листа під ніс господареві. — Погляньте! — я помахав листом перед павільйоном на трамвайній станції. — Гей!..
І раптом став як укопаний. Бо збагнув, що, сам того не помітивши, забіг у банк, так наче мав при собі справжній чек, і вже хотів було подати у віконечко той бісів лист.
— Розбагатів… — я спаленів і повернув назад.
І аж удома згадав про свій недавній нічний кошмар.
Про оте чудисько, що сунуло з-за лісу схопити і зжерти мене.
Дурень! Ідіот! Кричав «доброго рису», коли слід було кричати «поганого».
Тієї ночі, вперше за довгий час, невеличка злива не намочила килимка біля мого порога. Ніхто не приходив, і на світанку я не знайшов за дверима водоростей.
Якимось дивом моя щирість, мій простодушний лемент відстрашили лихого гостя.
Цікаво, подумав я, і що далі, то цікавіше.
Тіла не було, отож не було й похорону, а тільки заупокійна відправа, що її, як видно, влаштувала орава фанатичних збирачів автографів та портретів кінозірок, отож наступного дня на піску перед арабською фортецею Констанс Реттіґан з’юрмилося величезне стовповисько.
Я стояв поодаль від нього й спостерігав, як кілька підтоптаних матросів із рятувальної станції перли по піску переносний орган; як хтось забув приставити до нього стілець і недолуга дама-органістка з росинками поту на лобі мусила грати навстоячки й водночас сіпати головою, керуючи жалобним хором; як до натовпу злетілися на розвідку зграї чайок і, не виявивши жодної поживи, полетіли геть; як схожий на статиста священик дзявкав і скавучав, наче пудель, так що сполохані кулики поквапно розбіглися геть, а піщані краби загреблися глибше в пісок. Я стояв і скреготав зубами, насилу стримуючи чи то лють, чи то гіркий демонічний сміх, а тим часом якісь гротескові постаті, що ніби зійшли з опівнічного екрана кінотеатру містера Шейпшейда чи вилізли з-під оповитого мороком помосту, одна по одній чалапали до води й кидали у хвилі прибою зів’ялі квіткові гірлянди та вінки.
«Під три чорти їх, Констанс, — подумки промовляв я, — припливи зараз же назад! Поклади край цьому балагану!» Та мої заклинання були марні. До берега припливли тільки оті вінки, викинуті хвилею, яка не хотіла їх приймати. Кілька чоловіків пробували пожбурити їх далі у море, але вони, кляті, вперто поверталися назад. Тим часом пішов дощ. Усі заходилися гарячково шукати газети, щоб накрити голови, а рятувальники з бурчанням поперли назад орган, і невдовзі я лишився сам-один під дощем, з газетою на голові, і над очима в мене був перевернутий догори ногами заголовок:
Я підійшов до води й почав відкидати ногами гірлянди та вінки. Цього разу вони не поверталися назад. Роздягтись до плавок, я схопив оберемок квітів і заплив з ними якомога далі, а тоді пустив на хвилі.
Повертаючись до берега, я заплутався ногою в одному з тих вінків і мало не втопився.
— Крамлі… — прошепотів я.
І сам не знав, чи його ім’я злетіло в мене з уст як прокляття, чи як благання.
Крамлі відчинив мені двері. Обличчя його було радісно збуджене, але не від пива. Сталося щось інше.
— Гей! — гукнув детектив. — Де ви пропадаєте? А я телефоную вам, телефоную. Ану йдіть погляньте, що тут має цей старий.
Він метнувся поперед мене до своєї робочої кімнати й театральним жестом показав на стіл, де лежав заввишки з палець стосик рудуватих аркушів, заповнених словами.
— Ну, ви й старий сучий син! — мовив я і аж присвиснув.
— Атож, я і є! С. С. С. Крамлі. Крамлі С. С. С. Ну як, хлопче? — він витяг із машинки аркуш. — Хочете почитати?
— Немає потреби, — засміявся я. — Добре йде, еге?