Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
Я не бачу пацюків. Їх були тисячі, а зараз ні одного.
Що такого могло статися — вони втекли?
Може, Піфагор помилився, коли казав, що їх багато й вони переможуть.
Щось змінилося.
Коли ми проїжджаємо далі, я відчуваю недобре. Здалека видно стовп чорного диму над островом Сіте. У мене дуже погане передчуття.
52. Зв’язок між густотою населення і прогресом
Згідно з дослідником Емілем Серваном-Шрейбером, технологічний рівень, культурна вишуканість та здатність до інновацій залежить від густоти населення більше, ніж від окремих індивідів, що складають його.
У своєму творі «Суперколектив» він пояснює, що найкращий спосіб передавати знання — збільшення кількості учнів, а отже підвищення шансів передати знання від одного вчителя.
Це пояснює різні етапи в історії людства.
У добу кочовиків населення було розкидане, у племенах було від двадцяти до п’ятдесяти осіб, які жили в юртах та йшли вслід за дичиною. Всі члени племені були мисливцями-збирачами. Кожен із племені здобував та освоював невелику кількість знань, і їх передавали тільки з уст в уста, з покоління в покоління, при цьому був великий ризик їх втратити.
Потім настає період неоліту. Людські спільноти зростають від п'ятисот до двох тисяч людей, вони осідають та засновують поселення. Деякі з них освоюють ремесла й навчають інших металургії, сільському господарству, скотарству, ремісництву, медицині, архітектурі.
На зміну неоліту приходить індустріальне суспільство. Села переростають у міста, а з ними збільшуються спільноти від двох до ста тисяч осіб, що мешкають на одній території. Знання передають у школах та університетах, люди починають спеціалізуватись у конкретних сферах. Медики розділяються на кардіологів, дерматологів, стоматологів і т. д. Так само дисципліни інженерів, архітекторів та інших стають більш спеціалізованими та вузькими.
Нарешті настає цифрова епоха. У містах живуть сотні мільйонів людей. Завдяки інтернету знання поширюються з нечуваною швидкістю, їх стає дедалі більше.
В епоху кочівництва ВВП (внутрішній валовий продукт на групу населення чи націю) подвоювався кожні двісті п’ятдесят тисяч років. Тобто потрібно було двісті п’ятдесят тисяч років, щоб подвоїти кількість нових винаходів, а разом з ними збагатитись. У період сільського господарства ВВП подвоюється раз на тисячу років (через збільшення густоти населення стає простіше освоїти нове ремесло й передавати знання). В індустріальну епоху ВВП подвоюється раз на п’ятнадцять років.
У цифрову епоху ВВП подвоюється… раз на три місяці;
Так зі збільшенням густоти населення людство прискорило темп від повільного до надшвидкого та перетворилось на суперколектив.
Енциклопедія Відносного та Абсолютного Знання.
Том ХІІ
Акт III
Гумор, мистецтво, любов
53. Зустріч
Не знаю, як вам, а мені часом здається, що я з іншої планети. Всі ці метушливі створіння довкола — наче актори, що грають ролі за сценарієм, прихований сенс якого мені не збагнути.
Буває, все йде як по маслу. Буває — ні. Тоді я — наче підхоплений бистриною корок: мене б’є об кручі, відносить річковим виром, штовхає від берега й до берега, аж поки течія не викине мене десь на рінисту мілину — просто так, із доброго дива.
Моя матуся завжди казала: «Якщо ти думаєш, буцім тобі немає місця в цьому світі, — створи інший».
Тож я, обтрусившись і проковтнувши слину, далі йду цією непривітною місциною. Інші й собі пильнують. У Наталі пришвидшилось дихання. У Піфагора настовбурчилась шерсть.
Ми боялися, що Париж загарбали пацюки, та от дивина — що далі просуваємося, то пустішою видається місцина. Містом наче прокотився буревій. Здається, наче всі до останнього гризуни зникли. Невже наші вороги могли вмить пощезнути?
Щось тут не так.
Нашорошено пильнуючи, принюхуюсь. Щурів нема, та ґрунт так і кишить тарганами, а в повітрі — сила-силенна мушви, ніколи не бачила аж стільки.
Залишивши вантажівку на березі, ми сідаємо в човен і пливемо до острова Сіте. Однак і там — та сама химерна тиша.
Те, що нас чекало, перевершило всі мої страхи. Як описати те жахливе видовище?
Всю нашу спільноту котів і людей вирізали.
— Як гадаєш, де поділися щури? — запитую Піфагора.
— Мабуть, брунатна Тамерланова орда наступає єдиним фронтом. У гонитві за новими територіями вона знищує все, що трапляється на шляху.