Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
Шампольйон далі сам себе розважає:
— … Віднині я хочу жити на волі, відкривати світ, інші народи, подорожувати, мати доступ до всіх людських знань. Тому мені й захотілось поїхати з вами.
— Тоді що ви робили у свиней? — лукаво запитує Піфагор.
— Коли зоомагазин зруйнувала війна, господар утік разом зі мною, не знаю, чи вже казав, але я був його улюбленим птахом.
З цими словами він гордо розправляє чуба.
Ну ви лише подивіться на нього, та за кого він себе має, цей претензійний себелюб! Аж не віриться, що світ повниться типами, які вважають себе його пупом…
Я махаю головою, вдаючи зацікавлення та заохочуючи продовжити розповідь.
— У поспіху ми не помітили пасток на дорозі, які понаставили свині. Він ковтає слину, коли згадує ту страшну подію.
— Спочатку все йшло погано, але згодом свині дізналися про мої надзвичайні здібності, прийняли мене до себе та зробили перекладачем на суді мого власного господаря.
— І вас через це не мучила совість?
Слова вилетіли з мене перш ніж я встигла подумати. Проте папугу це не засмутило.
— Так, спочатку було трохи, але свині зачарували мене. Та й засідання здалося мені справедливим. Коли йому оголосили вирок, засудили та стратили (і пустили його на шинку), то я зрозумів, що ці свині набагато розумніші за людей, бо їм вдалося зробити те, чого бажали.
Піфагорові кортить похизуватися:
— Знаєте, ми, коти, були на волосинці від того, щоб помінятися зі свиньми ролями та стати сільськогосподарськими тваринами. У Китаї, наприклад, їли котів та собак, а діти гралися з прирученими свиньми. Втім, якось під час пожежі загинула свиня, дитина хотіла торкнутися її спаленого тіла, зачепила гарячий жир та мала необережність піднести руку до рота й зрозуміти, що це смачно. Відтоді свині більше не розважали дітей.
Нарешті ми приїжджаємо в Орсе.
Університет добряче змінився, відтоді як ми покинули його. На місці мурів, повитих колючим дротом, тепер величезні діри. Ті, що були живі, — померли. На місці блакитно-біло-червоного прапора височіє чорний прапор з білими незнайомими літерами при вході в основний корпус.
На землі лежать кілька трупів учених у білих сорочках та бороданів у чорному одязі.
— Релігійні фанатики з хімічного заводу! Мабуть, їх прийшло більше, щоб забрати РЕВАЗ. Вони були впевнені, що ми повернулися з нею до університету. Як вони могли знати, що нас затримають свині, — кажу я.
Я перевіряю лапою, чи нашийник із накопичувачем на місці.
Роман приголомшений. Він підходить до померлих та впізнає друзів, перевертає тіла, щоб перевірити, чи хтось вижив. Але, здається, вбивці нікого не помилували.
Так влаштований світ людей: найжорстокіші завжди перемагають пацифістів. Розбійники взяли гору над інтелектуалами просто тому, що їхня логіка була проста і ясна, тоді як інших стримувало розуміння складності реальності, а отже, сумніви.
Я кажу собі, що потрібно було думати наперед. Я не повинна дозволити своєму розуму затьмарити свій первинний інстинкт виживання. Ніколи не забувати про свою внутрішню дику кішку. Не чекати, що проблеми самі себе вирішать. Я повинна лишатися сильною, щоб не піддаватися впливу інших. Я повинна зберігати свою природну войовничість, щоб не дати дорогу агресивності й дурості інших.
Моя матуся казала: «Дбай про себе сама, щоб не стати жертвою».
Побачивши цю картину, я як ніколи готова вдарити першою, вбити першою, і, якщо передам куті меду, то матиму в запасі купу часу на жалкування та вибачення.
Наталі не просто сумна, вона нажахана. Я підходжу до неї, застрибую на плече й муркочу на частоті двадцять чотири герци.
Я промовляю:
— Вже надто пізно. Ми повинні подбати про те, щоб захистити вцілілих, а не оплакувати мертвих.
Але бідолашну охопив панічний страх. Таке відчуття не несе з собою нічого, крім труднощів. Я стаю навпроти неї та уважно дивлюсь їй у вічі:
— Наталі, послухай. Припиняй це! Для них уже надто пізно, але в тих, хто перебуває на острові Сіте, ще є шанс.
Вона мене не слухає. Мабуть, це і є та людська сентиментальна сторона, яку мені хвалив Піфагор. Вони переживають усе бурхливіше, тому часто не можуть нічого робити.
— Ходімо звідси. Треба врятувати нашу спільноту, — невтомно повторюю я.
Піфагор розуміє мою рішучість, на відміну від цих двох. Вони ніби формують негативну хвилю. Отож, разом із Піфагором ми вирішуємо почекати, поки в них мине емоційний шок, спровокований цим жахом.
Шампольйон літає туди-сюди, розглядаючи університет.