Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
РУСЬКИЙ ХРЕСТ
Удрученный ношей крестной, Всю тебя, земля родная, В рабском виде Царь Небесный Исходил, благословляя.
Ф. Тютчев
То що ж від чого походить? Назва «Русь» від назви «Швеція» чи, навпаки, «Швеція» від «Русі»? Історик-тради-ціоналіст О. Дугін, з посиланням на французького етнолога Р. Генона, пише: «Задовго до приходу слов'ян на територію Росії регіон південноросійських степів від Чорного моря до Південного Уралу давні арії, що населяли його, називали «Житло Богів — Велика Швеція». Остання значно пізніше перемістилася разом з германськими племенами до Скандинавії, яка і стала Житлом людей — Малою Швецією». Саме територією «Великої Швеції» протікали ріки давніх аріїв Та-накевіль, чи Ванакевіль («рукав ріки, де живуть вани»), і Дніпро (Данапру, або грецькою «Борисфен»). Саме ж слово «Швеція» — Sweeden — скоріше означало «світлий, білий, світловий». Але саме цей індоєвропейський корінь «szet» логічно й етимологічне близький до російського слова «святий». Крім того, індуська традиція дотепер пам'ятає про «Sweta Dvipa» — «Білий острів», чи «Континент», що лежить на північ від Індії. Найчастіше «Sweta Dvipa» означав символічний острів Варахи, який знаходиться на Північному полюсі — місці споконвічного проживання давніх прапредків індусів [Дугин А. Мистерии Евразии. — С. 16].
Про що йде мова в наведеній цитаті? А про те, що наша прабатьківщина — Північне Причорномор'я називалося в стародавні часи (7–6 тисяч років тому) Шветою Двіпою — Країною Світла. І не тільки тому, щотут жили світлі, «богоподібні» Сини Людства (арії, які прийшли з півночі), а насамперед тому, що в гирлі Дністра був розташований правоарійський духовний центр і святилище аріїв.
Швета Двіпа — це щось на зразок правоаріиського духовного центру в Гімалаях Агарті. Від нього поширювалося духовне світло на схід до Південного Уралу і на північ до нинішньої Скандинавії, де і виникла «Мала Швета Двіпа» — дочірній арійський центр, навколо якого і формувалася країна Швеція.
Пам'ять народу зберегла духовні зв'язки «Малої Швети Двіпи» (Швеції) з «Великою Шветою Двіпою'' (Араттою) ще з доварязьких часів. «Таким чином, — відзначає О. Дугін, — світла, біла, свята країна (Швеція — Ю. К.) у найдавніші часи пов'язувалася з російськими землями, що могло глибоко вкоренитися у свідомості людей — не тільки аріїв, чиї сакральні контакти збереглися і після того, як їх мовна і традиційна єдність була зруйнована, а й інших палеозойських автохтонних народів» (що жили на європейській території нинішньої Росії — Ю.К.) [Там само].
Ці сакральні зв'язки і є основою відомого з історії шляху з варяг у греки. Офіційна наука витлумачувала його як засіб економічного співробітництва Півдня і Півночі і ще як напря мок походів войовничих норманів на Русь і Візантію. І це правда, але не вся і не головна правда. Насамперед це був «ду ховний промінь», що йшов з Аратти («Швети Двіпи») на пів ніч, до «Малої Швеції», і на південь, до Візантії.
Другий «промінь» йшов від Гімалаїв до Карпат. Він мав назву «Махас Патхи» — Великий арійський пояс, через який здійснювався вплив індоаріїв на Західний світ. Цей «промінь» уособлювали кіммерійці, потім сармати, гуни.
Вказані два духовних промені, перетинаючись у районі Києва, утворюють Руський хрест. Центром такого перети нання й одночасно серцем, витоком священної Руської землі прийнято вважати «сакральний трикутник»: Київ — Біла Церква — місто Родень (місце впадання ріки Рось у Дніпро).
Священним (сакральним) коренем самої назви Руської землі (Русі) є санскритські слова «ros», «rase» (світлий, кра сивий, червоний). Звідси — «red» (англійське), «rouge» (французьке), «rot» (німецьке). Усі ці терміни перекладають ся як «червоний», «ясний».
Щодо слова «руський» як прикметника, уживаного як іменник для назви росіян, то воно увійшло в обіг лише в XV столітті. Ніхто, крім росіян, в усьому світі не називає себе прикметниковим ім'ям. Адже не говорять про себе: «ми анг лійські», «ми французькі» чи «ми польські». Справа в тім, що після Куликовської битви, власне кажучи, сформувалися дві держави: Русь Литовська (чи просто Русь) і Русь Татарська, котру пізніше почали називати Московією. Але московити аж ніяк не ототожнювали себе з ординцями, корінними татарами. Вони завжди підкреслювали: «Ми — не Орда, не ординські татари, ми татари руські». Саме дивний симбіоз Північної Русі і Татарської Орди породив цей незвичний термін «ру ські», що спочатку був прикметником до слова «татари». І це цілком закономірно. Адже тривалий час Росія (Московія) була азіатською країною, Руссю Татарською. Погляньте на географічні карти часів царя Олексія Михайловича. На них Московія позначена як Татарія, а поруч розташувалися «Новгородська земля», «Русь Литовська». Але останні належали більше до Західного світу, були ніби вже Європою.