В нетрях Центральної Азії

Коли місяць, спустившись, сховався за пильним повітрям, провідник зупинився, бо, мовляв, серед темряви в такій розчленованій місцевості дуже легко можна загубити дорогу і краще діждатися світанку. Ми вибрали найглибший видолинок серед виступів і гребенів, уклали верблюдів, залізли поміж тюки нашого багажу і, вкрившись халатами, поснули.

Така ж сама місцевість, то більш, то менш сильно розчленована улоговинами і химерними формами, продовжувалась ще дві доби. Провідник розповів мені, що ще хлопчиком він під час дунганського повстання взяв участь у втечі дітей та жінок таранчів з Хамі по Долині бісів до Лукчуну. Втеча була поспішна, без належних запасів, і багато хто загинув від спраги. Бурі до цього часу «відкопують» у долині скелети людей, частини одягу і взуття, сідла.

Як розповідають старі люди, старовинний шлях Долиною бісів закрили з повеління китайського імператора на початку XIX століття. З Пекіна в Кашгарію йшов караван, який віз казенне срібло під охороною війська і чиновників. Знялася сильна буря й розметала людей, тварин і все майно по пустині. Люди, яких послали на розшуки загиблих, не могли знайти нічого. Тоді з повеління богдихана всі станції на цій дорозі були зруйновані, колодязі завалені камінням, а дорога покарана — її бичували ціпами і били палицями, і було заборонено кому б то не було ходити по ній. Цієї заборони довго додержувались, і про існування дороги почали забувати. Але мало-помалу окремі сміливі люди — мисливці, шукаючи дичини, стали заходити все далі й далі по старій дорозі, і, нарешті, нею почали користуватися сміливці в осінні місяці, коли бурі бувають рідше, а в деяких колодязях з'являється вода; крім того, оскільки глибокий сніг випадає зрідка, цим шляхом можна проїхати і взимку.

На протязі трьох днів я ознайомився з тим, як страшенні бурі глибоко порили, поточили червоні породи, що виступають у Долині бісів, і тоді я зрозумів, чому її навивають також Сулк-ассар, що означає «фантастичне місто». Це було щось дивовижне, що важко навіть описати, і я подумав, що якби знайшовся художник, який захотів би зобразити всі форми цього міста, йому довелося б попрацювати багато днів, щоб нанести їх фарбами на папір, і багато хто позаздрив би йому.

Я забув ще сказати, що на протязі ночей, які ми провели в Долині бісів, я виразно чув віддалений гул дзвіночків, іноді немовби кінське іржання або ревіння ішака, а часом ніби віддалену музику. Провідник, якому я розповів про ці звуки, підтвердив, що і він чув їх, але сказав, що на них не слід звертати уваги. Досвідчений мисливець не слухає їх, тоді як недосвідчені, за його словами, іноді ходили з'ясувати причину цих звуків, які заманювали їх все далі і далі, поки обмануті люди не губили дорогу і не гинули, бо це співають і плачуть нечисті духи пустині. Я гадаю, що ці звуки створюються слабими поривами вітру в цій пустині, яка має такі різноманітні і складні форми поверхні.

Четвертого дня надвечір нас порадувала поява бідної рослинності. Різкий рельєф почав згладжуватися, видолинки, вивіяні вітрами, стали закінчуватися замкнутими улоговинами, на дні яких дощі створили гладкі блискучі майданчики глини, що їх називають хаками. Досить велике озеро Шонанор займало більш велику улоговину. Вода озера була солона, але в нього вливалася невелика річка Курук, де наші верблюди після трьох з лишнім днів посту могли цілком утолити свою спрагу. Тут уже почалися зарості хармику, очерету, а на озері плавали качки і турпани, певно з пролітних зграйок. На кущах я помітив саксаульну сойку, пустинну славку, чекана. За озером Шонанор, де почалася вже рослинність, всі дерева тограка, тобто різнолистої тополі, були похилені на південний схід, а сторона їх стовбурів, обернена на північний захід, не мала кори, яку, очевидно, здирають гнані вітром піщинки. Про силу вітру свідчить і похил стовбурів, який показує також, що панують бурі з північного заходу. Попадається багато покалічених мертвих дерев, стертих піском та галькою. Біля дороги траплялися пасма, складені з дрібної гальки і гравію, завбільшки до лісового горіха і до трьох аршинів заввишки. Ці пасма, очевидно, намело ураганами, і вони доводять силу останніх. Легко собі уявити, як мете буря, коли вона здатна перемітати по землі камінці завбільшки з лісовий горіх і навіть підкидати їх при сильних поривах до висоти людського обличчя.