В нетрях Центральної Азії
- Автор: Обручев Владимир Афанасьевич
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: ДЕРЖАВНЕ УЧБОВО-ПЕДАГОГІЧНЕ ВИДАВНИЦТВО «РАДЯНСЬКА ШКОЛА»
- Переводчик: П. Гонтаренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В нетрях Центральної Азії». Краткое содержание книги:
Ми вирушили з селища близько п'ятої години дня ї відмахали шість з лишком годин з однією короткою зупинкою. Сонце зайшло, на південному сході визирнула добра половина місяця і освітила наш шлях, який, проте, важко було загубити, бо дві чи три стежки, пробиті верблюдами, певне, вже в ті далекі дні, коли дорогою ходили каравани, ще добре вирізнялися. Коли місяць почав заходити, ми зупинилися, зняли в'юки, поклали верблюдів на відпочинок, закип'ятили собі чаю, закусили; мій кінь одержав добрий оберемок люцерни, а верблюди дрімали, пережовуючи свою жуйку.
Поки ми чаювали, провідник розповів мені, що населення Дигая, а може й всього Лукчуну, переконане, що піски Кумтаг засипали якесь давнє місто за неповагу до божих заповідей. Місто було велике і язичницьке ї жителі розпутні, не визнавали ніяких родинних взаємин, брати женилися на сестрах, батьки на своїх дочках, У місті був лише один праведник, і йому вночі явився ангел і об'явив, що наступної ночі місто буде поховане під хмарою піску, яку принесе вітер як кару за розпутне життя мешканців міста. Ангел звелів праведникові взяти велику палицю, увіткнути в пісок і бігати навколо неї весь час, поки буде сипатися з неба пісок. Але палицю також засипатиме, тому треба час від часу її витягати, знову встромляти і бігати навколо, тоді пісок не засипле. Коли настала ніч, праведник виконав наказ ангела і бігав навколо палиці, поки з неба сипався пісок, раз у раз висмикуючи свою палицю. Коли розвиднилось, то там, де стояло місто, виявились величезні гори піску, а праведник залишився сам один із своєю палицею і, як кажуть, пішов у місто Аксу, де досі ще стоїть його могила, якій таранчі віддають шану. Місцевість, де було місто, і тепер ще називають Кетек-Шарі, тобто покаране місто.
За словами провідника, впоперек пісків Кумтаг ходити дуже важко; піски підносяться цілими горами на сто і більше розмахів, а під час сильних вітрів здіймаються хмарами. Рослинності на них майже ніякої немає. Тому що ми йшли не через піски, а по їх окраїні, стежкою, протоптаною вздовж хребта Чолтаг, я міг бачити при місячному світлі тільки високі горби піску, що залишалися в стороні, а на стежці лише місцями траплялися невеликі замети піску, що тяглися довгими пасмами. Не напинаючи намету, ми проспали години зо три або чотири, закривши обличчя хусткою, бо при слабких поривах вітру в повітрі носився пісок.
Прокинулись, як тільки показалися перші ознаки світанку, швидко зібралися і поїхали далі. Стежка потроху звертала на північний схід. Праворуч, як і раніш, простягались глинисті майданчики Чолтагу, а ліворуч здіймалися високі піщані горби Кумтагу. Так ми пройшли години зо дві з половиною, стало світло, потім з'явилося й сонце, але в якомусь жовтому серпанку без проміння, і я помітив, що місцевість починає змінюватися: піщані гори дрібнішають і мало-помалу поступаються місцем перед червонуватими глинистими майданчиками, горбами та довгими виступами. А разом з тим знявся вітер, і провідник порадив зупинитися на відпочинок, заявивши, що в Долині бісів удень майже постійно дме вітер, пісок засліплює очі і дуже важко йти проти вітру, тоді як уночі вітер часто слабшає.
Вітер дужчав, і для того, щоб трохи захиститися від нього, ми зайшли в улоговину, досить химерної форми, познімали в'юки, уклали верблюдів і дали їм та коневі по оберемку люцерни, поставили намет і лягли спати. Проспали мабуть до десятої години ранку, потім зігріли чаю, поснідали, коневі дали піввідра води і оберемок люцерни. Вітер дув поривами, то слабшаючи і майже затихаючи, то посилюючись, тим-то доводилося затуляти обличчя від піску, який він змітав з червоних горбів і невеличких пасом.
Коли сонце, що тьмяно світило крізь пилюку, почало заходити, ми, підкріпившись холодним м'ясом, чуреками і кількома ковтками чаю, зав'ючили верблюдів і поїхали далі на північний схід. Місцевість ставала дедалі більш нерівною: улоговини, то вузькі, схожі на глибокі вибоїни, то широкі чергувалися з зубцями, гребенями, рогами, часто дивовижних форм, складеними з червоного і буро-чорного твердого піску, в якому траплялися й дрібні камінці. Вітер, що надвечір послабшав, потроху зносив в цих скелястих виступів пісок. Чим далі йшла дорога, тим більш різноманітними ставали форми.
— Оце почалася Долина бісів, — сказав провідник. — Це нечисті сили бавляться тут, і коли вітер посилюється, вони виють, вищать, свистять, стогнуть, намагаючись налякати подорожніх, збити їх з шляху, засипати їм очі піском, звалити з ніг, вибити з сил і погубити.