В нетрях Центральної Азії
- Автор: Обручев Владимир Афанасьевич
- Год: 1958
- Язык: украинский
- Год: ДЕРЖАВНЕ УЧБОВО-ПЕДАГОГІЧНЕ ВИДАВНИЦТВО «РАДЯНСЬКА ШКОЛА»
- Переводчик: П. Гонтаренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «В нетрях Центральної Азії». Краткое содержание книги:
Інтерес, який викликала у вчених невелика кількість старих книг, привезених нами з руїн Хара-Хото і відправлених в бібліотеку Академії наук, примусив мене взяти до уваги це повідомлення купця і поговорити потім про нього з консулом. Консул підтвердив, що існує храм з тисячею будд поблизу Сачжеу, відомий в китайській літературі, і порадив мені при нагоді відвідати його і зібрати більш докладні відомості. Незабаром після цього і Лобсин розмовляв з дуже старим монголом, що бував у молоді роки навіть у Лхасі, і теж чув від нього про храм з тисячею будд, який дуже уславився в старовину, а тепер його відвідують лише зрідка, бо знаходиться він дуже далеко в стороні від головних шляхів монгольських богомольців, що добираються на поклоніння як в монастирі Гумбум, Лабран на північній окраїні Тібету, так і в Лхасу. Колись, років сто і двісті тому, особливо в ті часи, коли в Джунгарії правив незалежний від Китаю хан, монголи цієї області, а також західної заалтайської частини Монголії йшли до Лхаси через Хамі і Сачжеу, і кумирня з тисячею будд на шляху цих богомольців була першою і найбільшою, розташованою, так би мовити, перед дверима Тібету. Біля неї каравани богомольців зупинялися для відпочинку і молилися богам про щасливий шлях через суворі нагір'я Тібету, де каравани нерідко зазнавали нападу тангутів і тібетців.
Я розповів про цю бесіду консулові, і він, розгорнувши переді мною карту Центральної Азії, показав наочно, що для Джунгарії і Західної Монголії шлях до Лхаси через Хамі і Сачжеу значно коротший, ніж шлях через Ллашань, Сінін, Кукунор і східний кут Цайдаму, яким ходять до Лхаси із Східної Монголії.
— Але в Західній Монголії і Джунгарії монголи й тепер ще живуть, — зауважив я. — Чому ж вони перестали ходити до Лхаси цим найкоротшим шляхом?
— У самій Монголії за останні сто-двісті років з'явилося досить багато нових монастирів, а в старих з'явилося більше гегенів, тобто переродженців Будди, які приваблюють богомольців. Через це кількість богомольців з Монголії у Лхасу взагалі зменшилась, а це пояснюється також зубожінням монголів взагалі, бо їх експлуатують вани, князі і китайські торговці, Щоб іти до Лхаси на богомілля, треба взяти з собою подарунки далай-ламі і всім кумирням Лхаси, харчі на багато місяців, верхових і в'ючних тварин. Рядовому монголові це вже не під силу, і більшість воліє краще молитися і жертвувати в найближчій до місця проживання кумирні або йти не так далеко-хоч би в Ургу, де багато кумирень і є геген, який вважається заступником далай-лами.
Так консул пояснив мені ймовірні причини зубожіння кумирні Тисячі будд на порозі Тібетського нагір'я.
Відомості про численні печери і зображенні божеств, а також про стару літературу, яку голодні лами охоче продавали бажаючим, дуже зацікавили мене, і я намітив відвідати Сачжеу і цю кумирню як завдання найближчих років. Лобсин підтримував мій інтерес до цієї кумирні та її багатств і якось навесні за чаєм, коли ми почали обговорювати питання, куди їхати цього року з торговим караваном, розмріявся.
— Знаєш, Хомо, — сказав він, — я часом думаю про подорож до Лхаси. Стільки різних місцевостей ми з тобою вже відвідали, і коли я під час зустрічей з різними монголами розповідаю про наші поїздки і пригоди, мене не раз уже запитували, чому я досі не побував у Лхасі, не оглянув чудові храми цієї столиці, не поклонився далай-ламі і не дістав його благословення, яке робить людину щасливою на все життя і приносить вічне блаженство.
— А хіба ти не щасливий без благословення далай-лами? — розсміявся я. — Живеш — не бідуєш, маєш добру дружину, дітей, юрти, багато худоби. Мандруєш, куди хочеш, бачиш нові місця, нових людей.
— І все-таки хочеться на власні очі побачити святого далай-ламу, його храми і місто, де живе багато тисяч лам і куди кожного року приходять на поклоніння люди з усіх країн, в яких шанують великого засновника нашої релігії.
— Ну, я з тобою туди не поїду! Надто це далеко ї важко, надто багато подарунків треба везти туди і коштів затратити на них і на довгу дорогу. А в дорозі ще нападуть тангути і пограбують, заберуть навіть в'ючних тварин, і тому до Лхаси якщо й доберешся, то з порожніми руками; до далай-лами і в храми тебе навіть не допустять.
=— Про Лхасу я поки тільки мрію, — заявив Лобсин, трохи засмучений моїми запереченнями. — Але цього року поведемо наш караван до цього Дуньхуана, побуваємо в печерах з тисячею будд, оглянемо їх, закупимо інтересних речей і книг. А у лам я розпитаю шлях до Лхаси, яким колись ходили прочани, що побували у тисячі будд.