В нетрях Центральної Азії

У травні 1905 р. я приїхав в Чугучак, невелике китайське містечко, розташоване недалеко від границі Семирєченської області. Я збирався почати вивчення сусідньої частини Джунгарії, обширної області Китаю, на той час майже невідомої в геологічному і навіть в географічному відношенні, хоч вона й близько до нашого кордону і легко доступна.

Через Джунгарію проходили експедиції Пржевальського, Потаніна, Пєвцова, Роборовського і Козлова, що прямували в глиб Центральної Азії або в Тібет чи поверталися звідти на батьківщину. Але відважні мандрівники або поспішали в ці далекі краї, або повертались звідти стомлені. В тому і другому випадку вони приділяли мало уваги цьому переддвер'ю головної галузі своїх робіт, і воно залишалось мало вивченим.

Для моєї експедиції потрібно було купити верхових і в'ючних коней, найняти перекладача і провідника, заготувати сідла, сухарі та іншу провізію і одержати від китайських властей паспорт на вільний проїзд по області. Тому я насамперед пішов до російського консула Сокова[1], з яким познайомився ще 10 років тому, повертаючись з китайської експедиції. Тоді він був секретарем консульства в Кульджі, а тепер став консулом у Чугу-чаці, і я попереду списався з ним про умови роботи в Джунгарії.

Соков уже чекав на мене і навіть найняв для експедиції квартиру в торговому передмісті Чугучака, недалеко від консульського будинку. Коли я прийшов до нього, він викликав місцевого жителя російської колонії, татарина Мусіна, для допомоги в закупках і спорядженні, а щодо паспорта вже почав переговори з китайським даотаєм — начальником повіту.

— А як провідника і перекладача я можу рекомендувати вам тутешнього старожила Кукушкіна. Він здійснив уже цілий ряд експедицій по Джунгарії, побував в Урумчі, в Турфані, в пустині Такла-Макан і на Лобнорі. Він розмовляє по-монгольськи і по-киргизьки, трохи навіть по-китайськи.

— Це було б чудово! — вигукнув я. — Але такий досвідчений провідник, мабуть, візьме дуже дорого, а в мене коштів на експедицію не так багато.

— О, ні! Він дуже скромна людина і великий любитель мандрівок і пригод. Ми називаємо його шукачем скарбів.

— Які ж скарби він шукав у пустинях і горах Азії?

— Шукав і знаходив золото в старих рудниках, стародавні монети, домашні речі, дорогоцінності в руїнах стародавніх міст. Живе безбідно у власному будиночку. Боюсь тільки, що він не поїде. Йому далеко за сімдесят, і він уже років з сім нікуди не їздив. Проте спробуємо. У всякому разі він дасть вам цінні відомості про дороги, цікаві місцевості, допоможе знайти провідника.

Я, звичайно, погодився і спитав, де живе шукач скарбів.

— Спочатку я довідаюсь, чи в місті він, — сказав консул. — За містом він орендує заїмку з садом та городом і влітку здебільшого живе там.

Весь день я був зайнятий з Мусіним закупкою коней, а ввечері знову відвідав консула.

— Завтра Кукушкін буде вдома. Я попередив його, що ми прийдемо, — сказав мені Соков.

Другого дня ми пішли до шукача скарбів. Він жив недалеко. Через хвіртку в досить високій глинобитній стіні ми попали в просторе подвір'я, затінене кількома старими деревами карагача. В глибині подвір'я стояв одноповерховий будиночок із жовтої цегли з плоским дахом, вкритим не глиною, як більшість будинків у передмісті, а листовим залізом. З обох боків вхідних дверей було по два невеликих вікна з кольоровими наличниками і віконницями з букетами яскраво-червоних троянд, які надавали будиночкові привітного вигляду. Праворуч вздовж стіни двору стояла чимала комора, а далі в глибині — повітка, під якою стояли віз, невеликий тарантас і великий стіс дров, — все свідчило про запасливого господаря.

Ліворуч в глинобитному простому будиночку, певно, містилась кухня й житло прислуги, а з будки біля нього вискочив і загавкав великий собака, брязкаючи коротким цепом. Трохи далі біля тієї ж стіни видно було повітку з яслами і стайню. Гавкання собаки викликало господаря, що появився на порозі будиночка.