В нетрях Центральної Азії

З Лукчунського оазису можна було йти далі до Хамі двома дорогами: довша йшла через селища або міста Нічан і Чиктам на північний схід до підніжжя Тянь-Шаню і далі вздовж нього; це великий тракт Нань-лу із станціями для заміни коней, якими їдуть всі чиновники, а також їдуть вози І каравани з товарами. Більш коротка і пряма дорога іде просто на схід, вздовж південного краю великих пісків Кумтаг, і далі мимо озера Шонанор до Хамі. Ця дорога має чудну назву «Долини бісів» і колись була державним трактом із станціями, але потім була ліквідована, навіть заборонена, тому що небезпечно було проїжджати по ній.

Мене, звичайно, більше цікавила ця Долина бісів, однак, вирушаючи по ній з усім караваном, я рискував і тваринами, і товарами. Оскільки я мав на думці відвідати храм Тисячі будд як головне завдання експедиції цього року, було б нерозумно вести караван по Долині бісів. Через це я вирішив розділити його і відправити Лобсина і хлопців з верблюдами та вантажем обхідним шляхом, а самому, взявши провідника, ознайомитися з Долиною бісів.

Лобсин, зрозуміло, також хотів би пройти цією дорогою, але погодився зі мною, що вести весь караван по ній надто рисковано, коли зважити на ті розмови про неї, які ми чули від тараичіїв Лукчуну. Я обіцяв йому докладно розповісти про свої пригоди, і він, найнявши собі на допомогу провідника, повів разом з хлопчиками караван по тракту. А я, взявши двох запасних верблюдів, з легким вантажем поїхав до селища Дигай, що на східній окраїні Турфанської западини, де можна було знайти провідника в Долину бісів.

Вантаж моїх верблюдів складався з двох бочонків для запасу води, легкого намету найпростішої будови на двох чоловік, провіанту на тиждень, постелі і кожуха. Я поїхав на своєму коні і верблюдів вів на поводі. З Лукчунського оазису я пройшов на південний схід. Загальний вигляд Турфанської западини вже описаний в оповіданні про подорож з німцями.

Велика западина Турфан — Лукчуну являє собою чудове поєднання цілковитої пустині і густо населених квітучих оазисів у безпосередньому сусідстві. Пустиня займає більшу південну половину западини, в найглибшій частині якої лежить солоне озеро, оточене купинами солончаку. Від цієї південної частини на північ виступають ще смуги пустині в проміжках між оазисами, які розташовані вздовж річок, що витікають з розривів у гірських пасмах Булуектаг та Ямшинтаг і приносять сюди воду, яка вибивається з наносів південного підніжжя Тянь-Шаню, і вздовж кяризів, підземних каналів, виведених з цих наносів. В оазисах пишна рослинність — пірамідальні тополі, карагач, фруктові дерева, виноградники і поля, засіяні різними хлібами та бавовником. Турфан славиться своїми плантаціями, які дають найкращий сорт бавовни, і виноградниками з дрібним виноградом без кісточок, з якого готують дрібний зелений ізюм, відомий під назвою кишмиш. Бавовну та ізюм з Турфану вивозять навіть до Росії, і ізюм ми завжди купували в Чугучаку пізньої осені та зимою, коли його доставляли китайські купці, що займалися торгівлею з Росією через Кульджу, Чугучак і Зайсан.