Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Але коли ми звернемось до нашої офіціальної і патентованої науки, репрезентованої хоча б Київським університетом, ми побачимо, що вивчення свого, рідного займає в ньому далеко не те місце, яке повинно б займати. Замість київського центрального архіву в університеті досліджуються архіви московські, замість румянцевського опису вивчаються «писцовые книги» якого-небудь північного закутку Московської держави, замість старої літератури Києва студіюють переважно «Ивашек Пересветовых», Тредьяковських, Сумарокових тощо. Університетська наука стає, таким чином, лише джерелом і знаряддям денаціоналізації. Представники її, свідомо чи несвідомо, направляють досліди молодих робітників на хибну путь, прищеплюючи їм зацікавлення чужим, одривають їх думання од ґрунту, на якім воно зростало, засуджують їх думку на безплідність, і, як організатори наукової роботи, грають роль, без усякого сумніву, неґативну, — тим неґативнішу, чим яскравіші і талановитіші самі організатори.
Не можна, звичайно, сказати цього про всіх представників офіціальної науки — єсть поміж ними і щасливі виїмки, — але щодо загального становища речей, то це без сумніву так. В усякім разі, факт непохитний, що українознавство на Україні «в черном теле»; воно «не поощряется».
З огляду на все зазначене такі видання, як «Записки Київського т-ства» для нас є щось більше, ніж просто цікавий журнал для спеціалістів. Помимо своєї наукової ваги, вони мають значення антидота асиміляційним змаганням общеруської культури…
X кн. «Записок» складається з статей В. І. Щербини — пам’яті Як. Мик. Шульгина, покійного члена Товариства, Мих. Грушевського — «Сучасна вірша про Байду Вишневецького», С. Гаєвського — «Київські списки «Александрії», Л. Добровольського — «Варіант пісні XVIII в. про земляні роботи», Ор. Левицького — «Церковна справа на Запорожжі», М. Петрова — «Пасхальна вірша по списку Києво-Печерської Лаври», С. Драгоманова — «Дрібне землеволодіння на Полтавщині» і М. Порша — «Робітництво на Україні».
З них найбільш цікавою для ширшої публіки являється стаття Ор. Ів. Левицького, в котрій автор живо оповідає історію боротьби Запорозького Коша за автономію Січової церкви.
1913
Д. Донцов. Модерне москвофільство{24}
Термін «москвофільство» д. Донцов уживає зовсім не в тому значенні, в якому цей термін став загальноприйнятим. Під модерним москвофільством він розуміє не яку-небудь нову течію в давньому галицькому русофільстві (як це можна подумати, прочитавши заголовок), а певну рису духовної фізіономії всього сучасного українства, котра виявляється в побожному відношенні до російської культури і рабському її копіюванні.
Становище автора супроти цього явища різко неґативне.
Географічне положення України мало, на думку автора, ту невигоду, що зробило її ареною вічної боротьби між двома різними, коли не зовсім протилежними, культурами — східною, візантійською, і західною, латинською. Їх уперта боротьба за вплив тягнеться через всю історію України. В різні моменти історичного життя порівнююча сила обох впливів була неоднакова. XVI, XVII, навіть XVIII віки — доволі сильного західного впливу і разом з тим доволі самостійної української культури. Але з повільним скасуванням автономії, з занепадом освіти на Гетьманщині Україна цілком переходить у сферу впливу нової «общеруської культури», що саме народжується на півночі, в Московщині, і в деяких відношеннях продовжує східні, візантійські традиції. Цей останній вплив треба вважати найбільш шкідливим. Він позбавив українську інтеліґенцію своєї культурної індивідуальності, зробив з українців — російських інтеліґентів по своїм звичкам думання, поглядам, по всьому своєму культурному обличчі.
Оцінюючи об’єктивну вартість російської культури, автор рішуче віддає перевагу культурі західній. Характеризуючи тип російського інтеліґента, він одмічає брак дисциплінованості громадської, нічим не оправдану національну пиху, якусь розхристаність в думанні, відсутність відповідальності і т. і. По дорозі знаходимо ущипливу характеристику на всі світи уславленого російського «благодушия», як простої недостачі поважання до людської особи, і славетної російської «широти», — як погано замаскованої індиферентності до всього стороннього.