Вибрані твори. Том II

Лавінія. Благословення, Цезарю, й прощення!

Цезар (повертається, трохи здивований з такого привітання). Християнству немає прощення.

Лавінія. Я не те хотіла сказати, Цезарю. Я хочу сказати, що ми тобі прощаємо.

Метел. Нечувана зухвалість! Невже ти не знаєш, жінко, що імператор не може не мати рації й тому не потребує прощення?

Лавінія. Я гадаю, що імператор іншої думки. В кожному разі, ми йому прощаємо.

Християни. Амінь.

Цезар. Метеле, чи ти бачиш тепер, що надмірна суворість буває шкідлива? Ці люди позбавлені надій, і тому ніщо не заважає їм казати мені все, що заманеться. Вони майже так само зухвалі, як ґладіатори. Хто в них грек-чарівник?

Андрокл (покірливо доторкнувшись до лоба). Це я, ваша милосте.

Цезар. Моя милість? Добре! Новий титул. Ну що ж, які чудеса ти вмієш чинити?

Андрокл. Я можу виводити бородавки, натираючи їх моєю кравецькою крейдою, і ще можу жити з моєю жінкою, не б’ючи її.

Цезар. І це все?

Андрокл. Ти її не знаєш, Цезарю, інакше ти не казав би так.

Цезар. Ну, гаразд, друже мій. Ми напевно визволимо тебе. Хто тут Феровій?

Феровій. Це я.

Цезар. Я чув, що ти вмієш битися.

Феровій. Битися легко. Я здолаю й вмерти.

Цезар. Адже ж це ще легше, чи не так?

Феровій. Не для мене, Цезарю. Тіло моє противиться смерті, а боротьба властива моєму духові. (Б’є себе в груди й тужно покликає). Горе мені, грішникові! (Кидається на східці, глибоко зажурений).

Цезар. Метеле, я хотів би, щоб цей чоловік був преторіанець.

Метел. Я не хотів би цього, Цезарю. Він здатний зіпсувати настрій. Є люди, що в їх присутності не можна дозволити собі жодного жарту. Люди, що є якимось ходячим сумлінням. Він примушує нас усіх почувати себе незручно.

Цезар. Заради цього, може, й слід було б узяти його. Для імператора сумління не може бути зайве. (Звертаючись до Феровія). Послухай, Феровію. (Феровій хитає головою й не підводить очей). Тебе й твоїх друзів не будуть переважати силою сьогодні на арені. Ви одержите зброю, і на кожного християнина припаде не більш одного ґладіатора. Якщо ти вийдеш з арени живий, я поставлюся доброзичливо до першого-ліпшого твого прохання й включу тебе в лави преторіанців. Навіть коли проситимеш, щоб тобі не давати жодних запитань щодо твоєї віри, то, може, і в цьому я не відмовлю тобі.

Феровій. Я не хочу битися. Я хочу вмерти. Краще бути серед архангелів, аніж серед преторіанців.

Цезар. Я не можу повірити, що архангели — хто б вони не були — не воліли б бути преторіанцями. А втім — як хочеш. Ходімо дивитися на видовище.

У той час як почет іде сходами, Секутор та Ретіарій повертаються з арени через прохід. Секутор запорошений і дуже сердитий. Ретіарій вишкіряє зуби.

Секутор. А, імператор! Тепер ми побачимо! Цезарю, чи чесно з боку Ретіарія, замість відкрито накинути на мене сітку, тягти її по землі й засипати мені очі порохом, а потім, коли я втратив зір, зловити мене. Якби весталки не піднесли пальця, то був би мені кінець.

Цезар (зупиняючись на сходах). Це не суперечить правилам.

Секутор (обурено). Цезарю, це брудний вчинок чи ні?

Цезар. Курний, мій друже! (Підлесливий сміх). Іншим разом будь обережний.

Секутор. Хай він стережеться. Іншим разом я кину списа йому під ноги й задушу його власною його сіткою, перш ніж він устигне відскочити. (Звертаючись до Ретіарія). Побачиш, чи я зроблю це! (Він проходить повз ґладіатора, надутий і розлютований).

Цезар. Такі вихватки нерозумні, мій друже. Публіка любить бачити вбитого в усій його красі. Якщо ти забрудниш йому обличчя й попсуєш його панцер, вона висловить своє незадоволення в тому, що не дозволить тобі вбити його. А коли прийде твоя черга, вони тобі це пригадають і опустять палець.

Ретіарій. Лише тому я так і вчинив, Цезарю. Він заклався зі мною на десять сестерцій, що переможе мене. Коли б мені довелося його вбити, я не одержав би тих грошей.

Цезар (милостиво сміючись). Шахраї, кінця немає вашим вибрикам. Я вас усуну й візьму для боротьби слонів. Вони б’ються чесно.

Він прямує до своєї ложі й стукає в двері. Їх відчиняє зсередини капітан, який виструнчився, щоб пропустити імператора. Оповісник виходить з проходу разом із трьома служниками. Один із них несе зв’язку мечів, другий шоломи, а третій декілька нагрудників і панцери. Все це вони кидають в купу.

Оповісник. З твого дозволу, Цезарю. Номер одинадцятий. Ґладіатори й християни.

Феровій кидається наперед, готовий прийняти мученицьку смерть. Решта християн приймає виклик, як уміє: одні радісно й сміливо, другі терпляче й з повагою, треті розгублено зі сльозами; деякі, хвилюючись, обіймають один одного. Оповісник повертається до проходу.