Вибрані твори. Том II

Феровій (тримаючи його залізною рукою). В чому річ, брате? Гнів! Насильство! Ти підносиш руку на братахристиянина!

Спінто. Тобі легко. Ти дужий. Твої нерви в належному стані. А я побитий хворобами. (Феровій відсмикує свою руку з інстинктивною огидою). Я пропив свої нерви. Мене цілу ніч переслідуватимуть кошмари.

Андрокл (співчутливо). О, не хвилюйся так, брате. Ми всі грішні.

Спінто (плаксиво, намагаючись втішити себе). Так, я гадаю, правду кажучи, що всі не кращі за мене.

Лавінія (презирливо). І це тебе втішає?

Феровій (суворо). Молися, чоловіче, молися.

Спінто. Який смисл молитися? Якщо нас катуватимуть, ми попадемо до раю незалежно від того, будемо молитися чи ні.

Феровій. Що таке? Не молитися? (Знову хапає його). Молися зараз же, собако! Паскудний пес, слизька гадюка, мерзенний козел, або...

Спінто. Так, бий мене, штовхай мене. Я вибачаю тобі. Пам’ятай це!

Феровій (штовхаючи його з ненавистю). У-у!..

Спінто, хитнувшись, падає перед нього.

Андрокл (простягаючи руку й схоплюючи край Феровієвої туніки). Любий брате! Коли ти нічого не маєш проти... Заради мене...

Феровій. Ну?

Андрокл. Не прозивай його назвами тварин. Ти не маєш права це робити. Я мав таких друзів серед собак. Приручена змія — найкращий товариш. Мене вигодували козячим молоком. Чи ж гаразд називати таких, як він, собакою, гадюкою або козлом?

Феровій. Я тільки вважав, що вони не мають душі.

Андрокл (схвильовано суперечить). О, вір мені, вони мають душу, точнісінько таку, як ти або я. Справді, мені здається, що я і до раю не схотів би, коли б знав, що там нема тварин. Згадай, як вони тут страждають.

Феровій. Це правда. Так, це слушно. І для них буде місце на небесах.

Спінто, що підвівся й прокрадаться повз Феровія ліворуч, презирливо посміхається.

Феровій (люто звертається до нього). Що ти кажеш?

Спінто (зіщулившися). Нічого.

Феровій (стискаючи кулак). Чи потраплять тварини на небо, чи ні?

Спінто. Я не казав, що ні.

Феровій (невблаганно). Потраплять, чи ні?

Спінто. Потраплять, потраплять. (Відповзаючи далі від Феровія). О, будь проклятий за те, що залякуєш мене. (Чути звук рога).

Центуріон (прокидаючись). Увага! Шикуйтеся! В’язні, підводьтеся й мерщій рушаймо. (Солдати шикуються, християни підводяться. Чоловік із загостреною палицею погонича волів вибігає через центральну арку).

Погонич волів. Гей, ви, солдати! Звільніть дорогу імператорові.

Центуріон. Імператор? Де імператор? Чи не ти, бува, імператор?

Погонич. Я працюю в звіринці. Мої воли везуть нового лева до Колізею. Звільніть дорогу!

Центуріон. Що? Увійти до міста позад вас у куряві, що ви її здіймете, щоб півміста бігло за тобою й за твоїм левом? Нічого подібного. Ми пройдемо перші.

Погонич. Служба звіринця належить до особистого імператорського почету. Дай дорогу, кажу тобі.

Центуріон. Ти це мені кажеш, ти? Я тобі теж дещо скажу. Якщо лев належить до служби звіринця, то й обід його теж до неї належить. Це (вказуючи на християн) — обід левові. Біжи мерщій до своїх бичків і знай своє місце. Гайда! (Солдати рушають). Гей, ви, християни, мерщій!

Лавінія (іде). Рушайте, решта страв! Я стану за маслини та анчоуси.

Один із християн (сміючися). Я буду за суп.

Другий. Я стану за рибу.

Третій. Феровій правитиме за смаженого кабана.

Феровій (туго). Я розумію жарт. Так, так. Я правитиму за смаженого кабана. Ха-ха. (Він сміється і виходить із ними).

Андрокл (ідучи за ним). Я буду за пиріжок із м’ясом. (Кожного дотепного жарта решта зустрічає щораз голоснішим сміхом).

Центуріон (обурений). Мовчіть! Подумайте про своє становище! Хіба так повинні себе поводити мученики? (До Спінта, що тремтить і зостається позаду). Я знаю, за кого ти будеш при обіді. За блювотне! (Він грубо штовхає його наперед).