Вибрані твори. Том II
- Автор: Шоу Бернард
- Год: 2009
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-96882-0-0
- Переводчик: Александр Николаевич Мокровольский
- Жанр: Другая драматургия
Электронная книга - «Вибрані твори. Том II». Краткое содержание книги:
Спінто. Це надто страшно. Я негідний смерти.
Центуріон. Гідніший смерти, аніж життя, свиня! (Вони виходять з майдану, прямуючи до заходу. Воли, тягнучи віз із великою дерев’яною кліткою, де сидить лев, з’являються з центральної арки).
Дія друга
Місце за імператорською ложею, де виконавці збираються перед тим, як виходити на арену. В центрі широкий прохід, що веде на арену, спускається нижче рівня підлоги й проходить під імператорською ложею. З двох боків цього проходу східці йдуть до майданчика біля заднього входу до ложі. Майданчик утворює місток через прохід. На початку проходу з обох боків — два бронзові люстра. Праворуч від ложі сидять на східцях християнські мученики. Лавінія сидить на середині сходів, замислившись, намагаючись звикнути до думки про смерть. Ліворуч від неї Андрокл шукає втіхи, голублячи кицьку. Феровій стоїть ззаду, очі йому горять, його напружена постать виявляє тверду рішучість. Коло підніжжя сходів, зіщулившись, лежить Спінто, стискаючи голову руками, повний жаху, чекаючи, як і інші християни, виходу на арену. Зі східного боку проходу розташувалися ґладіатори, стоячи й сидячи, чекаючи, як і християни, на вихід. Один із них (Ретіарій) майже голий, озброєний тризубцем і сіткою. Другий (Секутор) в панцері й озброєний мечем. Він тримає шолома з сітчатим наличчям.
Розпорядник ґладіаторських змагань сидить на деякій віддалі від них. Оповісник з’являється з проходу.
Оповісник. Номер шість. Ретіарій проти Секутора. (Перший ґладіатор бере сітку. Другий надягає шолома. Обоє йдуть на арену, перший виймає маленьку щіточку і, йдучи, зачісує волосся, другий затягує тугіше ремені й випростовує плечі. Обоє оглядають себе в люстрі, перш ніж вийти до проходу).
Лавінія. Невже вони справді вб’ють один одного?
Спінто. Так. Якщо глядачі опустять великий палець.
Розпорядник змагань. Ти нічого на цьому не розумієшся. Глядачі! Де ж пак! Чи не думаєш ти, що ми здатні вбити людину, що варта не менш ніж п’ятдесят талантів, аби тільки зробити приємність цій наволочі? Хотів би я подивитися, що було б, коли б таке спало на думку комусь із моїх людей.
Спінто. Я гадав...
Розпорядник (презирливо). Ти гадав! Кого цікавить те, що ти гадаєш? Ось тебе вб’ють, будь певний.
Спінто стогне й знов ховає обличчя.
Лавінія. В такому разі, нікого не вбивають, окрім нас, бідних християн?
Розпорядник. Якщо весталки опустять пальця — справа інша, це жінки високого звання.
Лавінія. А імператор коли-небудь втручається?
Розпорядник. О, так. Він, не гаючись, опускає пальця, якщо весталки побажають побачити одного з його улюблених борців убитого.
Андрокл. А чи не вдають вони інколи, ніби вбивають один одного? Чому б тоді не вдати мертвого, як це роблять актори, щоб тебе винесли, як мерця, а потім ти піднявся б і подався додому?
Розпорядник. Послухай-но! Ти надто багато хочеш знати. Новий лев не буде удавати. Цього з тебе досить. Він голодний.
Спінто (стогне з жаху). О Боже! Чи не можеш ти припинити цієї розмови? Чи не скрутно нам і без цього!
Андрокл. Я радий, що він голодний. Це не тому, що хотів би, щоб він, бідолаха, страждав, а тому, що він іще з більшою приємністю мене з’їсть. Все має свій добрий бік.
Розпорядник (підводячися й підходячи до Андрокла). Послухай, не будь такий завзятий. Ходімо зі мною. Поклади грудочку фіміаму на вівтар. Це все, що потрібно, щоб тебе відпустили.
Андрокл. Ні, дякую тобі дуже. Але, справді, я не повинний цього робити.
Розпорядник. Що? Навіть задля того, щоб врятувати життя?
Андрокл. Справді, ні. Я не міг би принести жертву Діані. Адже вона богиня полювання й вбиває живі істоти.
Розпорядник. Це небагато важить. Ти можеш обрати собі вівтар до смаку. Принеси жертву Юпітерові. Він любить тварин. Він сам бере на себе образ тварини, коли вільний від своїх обов’язків.
Андрокл. Ні, ти дуже добрий. Але я почуваю, що не можу навіть для свого рятунку вчинити таке.
Розпорядник. Але я не прошу тебе зробити це задля твого рятунку. Я прошу зробити це задля мене, як особисту послугу.
Андрокл. О, прошу тебе! Не кажи так. Це жахливо. Це жахливо! Ти так добре до мене ставишся, що мені здається обурливим не виконати твого бажання. Коли б ти зробив так, щоб я міг принести жертву без свідків, я погодився б на це. Але я повинен вийти на арену разом з іншими. Моя честь... ти розумієш.
Розпорядник. Честь... Честь кравця.
Андрокл (вибачливо). Можливо, що честь — це надто гучне слово. Але все ж, ти розумієш, я не хотів би, щоб кравці через мене набули поганої слави.
Розпорядник. Що лишиться в твоїй пам’яті з усього цього, коли ти відчуєш дихання звіра й побачиш роззявлену пащу, що має схопити тебе за горло?
Спінто (схоплюючись із зойком жаху). Я не можу цього витримати. Де вівтар? Я принесу жертву.
Феровій. Собако! Віровідступнику! Іскаріоте!
Спінто. Після я покаюся. Я твердо вирішив померти на арені. Я помру, як мученик, і потраплю на небо. Але не тепер, не зараз. Доки мої нерви не заспокояться. До того ж, я надто молодий. Я хочу ще трохи пожити для своєї втіхи. (Ґладіатори глузують з нього). О, невже ніхто мене не врятує. Де вівтар? (Він кидається до проходу й зникає).
Андрокл (до розпорядника, вказуючи вслід Спінто). Брате, я не можу цього зробити, навіть заради тебе. Не проси мене.
Розпорядник. Ну що ж, якщо ти вирішив умерти, я не можу допомогти тобі. Але на мене така свиня не мала б впливу.
Феровій. Мир, мир. Не спокушай його. Геть, сатано!
Розпорядник (червоніючи від гніву). Хотів би я сам сьогодні вийти на арену й відплатити тобі за те, що ти насмілюєшся так розмовляти зі мною. (Феровій кидається вперед).
Лавінія (хутко підводячись й втручаючись). Брате, брате, ти забуваєшся.
Феровій (ледве стримуючи себе). О, моя вдача, моя мерзенна вдача. (Звертаючись до розпорядника, тимчасом як Лавінія, заспокоївшись, сідає на своє місце). Даруй мені, брате. Серце моє сповнилося гнівом у той час, як я повинен був би подумати про твою дорогоцінну душу.
Розпорядник. У-у! (З презирством повертається до Феровія спиною й сідає на своє місце).
Феровій. А я про все забув. Я думав тільки про те, щоб запропонувати тобі зійтися зі мною у герці, з умовою, що одну мою руку прив’яжуть за спину.
Розпорядник (повертається, прибравши войовничого вигляду). Що таке?
Феровій (вагаючись між покорою й лютістю) О, не давай волі гордощам та гнівові, брате. Я міг би так легко це зробити. Я міг би... (Їх роз’єднує доглядач звіринця, що люто вбігає з проходу).
Доглядач. Оце так пригода, нічого собі! Хто випустив звідси цього християнина вниз, коли ми переводили лева до клітки біля арени?
Розпорядник. Ніхто його не випускав. Він сам себе випустив.