Життєписи дванадцяти цезарів

21. Часто роздавав народові подачки. Численні та грандіозні театральні видовища влаштовував не лише у традиційний спосіб та на звиклих місцях, але й зовсім нові або давно забуті, а також у таких місцях, де ніхто до нього не робив. Ігри при посвяченні Помпеєвого театру, який він відновив після пожежі, відкривав із трибуни, що була на орхестрі, куди спустився після молебню у верхньому храмі[515] через ряди глядачів, що сиділи, поринувши у мовчанку. 2. Влаштовував також столітні ігри, прикрившись тим, що Август начебто провів їх задовго до того, як вони мали відбутися, хоча й сам у своїх оповідях пише, що Август відновив їх після довгої перерви, попередньо докладно вирахувавши часові проміжки між ними[516]. Тому й підняли на сміх слова вісника, коли той за звичаєм закликав народ на ігрища, яких ніхто ніколи не бачив й не побачить, оскільки були ще живі ті, хто бачив їх, а деякі з акторів, що виступали тоді, були задіяні й цього разу. Влаштовував ігри навіть у Ватикані[517], а в перервах між п’ятьма заїздами[518] розважав глядачів битвами з дикими звірами. 3. Великий цирк оздобив мармуровими перегородками й позолоченими воротами[519], які до того були з туфу й дерева, та призначив окремі місця для сенаторів, які зазвичай сиділи на видовищах разом з народом. Окрім перегонів на колісницях влаштовував троянські змагання й африканські звірячі лови, запросивши загін преторіанської кінноти з їх командирами-трибунами та навіть із самим префектом. Також запрошував фессалійських вершників, які ганяли по всьому цирку диких биків, а потім заскакували на них, знесилених, та валили на землю за роги. 4. Часто й у різних місцях влаштовував змагання гладіаторів: у таборі преторіанців — на святкування річниці свого приходу до влади, проте без боїв зі звірами та без додаткової пишності; у септах влаштував ігри за звичайним зразком, а іншого разу там же проводив короткі кількаденні позачергові змагання, назвавши їх “перекускою”[520], оскільки тоді, коли вперше проголосив про них, запрошував народ як на нашвидкуруч зготоване святкування. 5. У жодному іншому виді вистав не був таким розкутим та безпосереднім, так що навіть коли переможцям платили золоті, то, простягнувши лівицю, разом із юрбою відраховував їх вигуками та пальцями[521]. Нерідко, закликаючи та припрошуючи юрбу до веселощів, називав усіх “панами”, пересипаючи заклики холодними й натягнутими жартами, як-от коли просили, аби він відпустив гладіатора Колумба, то відповів, що зробить це, як тільки його зловлять. Іншого разу йому вдалося відповісти влучно й доречно: одному колісничому гладіатору, за якого просили чотири сини, дав дерев’яного меча[522], і на цей вчинок схвально відгукнулася юрба. Тож він згодом видав оголошення про те, як добре мати дітей, оскільки вони можуть бути захистом навіть для гладіатора. 6. На Марсовому полі організував показову битву — захоплення та розграбування міста і підкорення британських царів: при цьому сам виконував обов’язки полководця, засідаючи у палаці. А перед тим, як спустити Фуцинське озеро, влаштував на ньому морську битву. Коли ж моряки перед битвою вигукнули: “Йдучи на смерть, вітаємо імператора!”, а він відповів: “Може, й ні”, усі вони відмовилися битися після такої відповіді, сприйнявши її як помилування. Він же довго вагався, чи не розправитися з ними вогнем та мечем, та врешті зіскочив з крісла й кульгаючи, помчав уздовж берега, то погрожуючи їм, то благаючи, і врешті переконав битися. На цьому видовищі змагалися сицилійський та родоський флот, і в кожному було по дванадцять трирем. Сурмив до бою срібний тритон, що підіймався посеред озера за допомогою механічного пристрою.