Життєписи дванадцяти цезарів

10. Ось так він і провів більшу частину свого життя, поки в п’ятдесят років якимось дивовижним чином не отримав імператорську владу. Коли зловмисники, готуючи змову на Гая, під приводом, наче імператор прагне спокою, витіснили натовп, у ньому був і Клавдій. Тоді він віддалився у кімнатку, що називалася Гермесовою, а невдовзі, нажаханий звісткою про вбивство, втік у найближчу сонячну галерею[487] та й сховався там за шторами біля дверей. 2. Помітив його звичайний воїн, що випадково пробігав поблизу та звернув увагу на ноги й захотів перевірити, хто там стоїть. Впізнавши його, витягнув звідти й привітав, як імператора: той же зі страху припав йому до ніг. Воїн відвів його до своїх друзів, які гуляли й галасували, бо не знали, куди податися. Вони ж посадили його в лектику і несли по черзі, бо носії порозбігалися, та доправили Клавдія, нажаханого та тремтячого, у табір, а зустрічна юрба жалісно дивилася на нього, так наче його, невинного, вели на страту. Його прийняли у таборі та прилаштували на ніч під охороною, — слабка в нього залишилася віра, хоча й були ще сподівання[488]. У той час консули та сенат разом з міськими когортами захопили форум та Капітолій, намагаючись проголосити загальну свободу[489]. Через народних трибунів запрошували в курію навіть його самого, аби висловив свою думку про ситуацію, однак він відповів, що його стримує сила й необхідність[490]. 4. Зрештою, вже наступного дня, оскільки й сенат зволікав із прийняттям рішення через втому та розмаїття суперечливих думок, і натовп, що стовбичив довкола, вимагав єдиного керівника і вже називав його[491], — прийняв у всього війська присягу собі на вірність, пообіцявши їм до того ж по п’ятнадцять тисяч сестерціїв кожному — ставши, таким чином, першим із Цезарів, хто купив за гроші відданість воїнів.