Життєписи дванадцяти цезарів
- Автор: Транквилл Гай Светоний
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Сполом
- ISBN: 978-966-665-616-5
- Переводчик: Павел Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Життєписи дванадцяти цезарів». Краткое содержание книги:
12. Сам же, незважаючи на високу посаду, був доволі стриманий та людяний, утримувався від титулу “імператор”, відмовлявся від надмірних почестей, святкував заручини доньки та уродини внука в тихому сімейному колі за родинними обрядами. Нікого не повернув із вигнання, за винятком тих, щодо кого вийшла постанова сенату. Довго просив, щоб отримати дозвіл ввести з собою в курію префекта преторіанців та військових трибунів, а також затвердити судові постанови своїх прокураторів[495]. 2. Просив у консулів дозвіл на відкриття базарчиків у приватних помістях[496]. Часто приймав участь в судових засіданнях як один із радників при службовцях, а коли вони влаштовували видовища, то і сам вставав разом з усіма глядачами і вітав їх вигуками й оплесками. Коли одного разу народні трибуни підійшли до нього в суді, то вибачився, що через тісноту змушений вислуховувати їх, не посадивши. 3. Через це за короткий час породив до себе неабияку любов та прихильність: коли виникла чутка, що він потрапив у ворожу засідку по дорозі до Остії й загинув, то виникло велике замішання серед народу — воїнів називали зрадниками, сенат — батьковбивцями, проклинаючи їх, і не перестали аж доти, доки магістрат не вивів на трибуну спочатку одного, потім другого, а згодом ще кількох чоловік, які запевнили, що він здоровий та уже наближається.
13. Та всіх засідок оминути не вдалося: загрожували йому окремі люди, і змовники, і навіть громадські заворушення. Якогось чоловіка з плебеїв застали з кинджалом в руці посеред ночі біля його спочивальні; схопили якихось двох із вершницького сану, що чекали на нього в натовпі з пікою та мисливським ножем: один стояв при виході з театру, а другий підступив до нього при посвяченні храму Марса. 2. Галл Азиній та Статилій Корвін, онуки оратора Мессали, змовилися про переворот, заручившись підтримкою багатьох його вільновідпущеників та рабів. Фурій Каміл Скрибоніан, далматський легат, готував громадянську війну, але його бунт за п’ять днів придушили ті самі легіони, що порушити присягу, бо забобонний страх змусив їх розкаятися: одразу після того, як було сповіщено йти до нового імператора, дивним чином не змогли ані прикрасити орла, ані підняти й зрушити знамена[497].
14. Консулом, окрім попереднього, був ще чотири рази: з них двічі поспіль, а наступні — кожних чотири роки, останній раз — протягом половини року, всі решта — протягом двох місяців, а третій раз, уперше як для правителя, заступив на місце померлого. І коли був консулом, і навіть після повноважень, правив суд якомога старанніше — навіть у свята свої власні та своєї родини, а подекуди — й у традиційні та релігійні празники. Не завжди він слідував приписам законів: часто з уваги на справу згладжував їх твердість чи м’якість добром та милосердям. Дозволяв поновлювати справи тим, що програвали у приватних суддів через надмірні вимоги, а засудженим у важких злочинах часто скасовував законне покарання і наказував кидати їх звірам.
15. У слуханнях та судових справах виявляв дивовижну непостійність характеру: був то розважливий та чутливий, то нерозважний та поспішний, а то й уподібнювався до нерозумного й божевільного. Переглядаючи список судових декурій, за пристрасть до судової тяганини викреслив чоловіка, що представив себе, не згадуючи про пільги, які мав за багатьох дітей[498]. Інший чоловік, якого звинуватив опонент у приватній справі, заперечував належність справи до цезарського суду: Клавдій наполіг, аби цю справу розглядали негайно перед ним, щоб той на власній справі засвідчив, наскільки справедливим суддею буде він у чужих справах. 2. Коли одна жінка не визнавала свого сина, і обидві сторони подавали сумнівні аргументи, присудив жінці одружитися з тим юнаком, аби в такий спосіб добитися правди. Коли інша сторона не з’являлася на слухання, вирішував справу на користь присутньої, незважаючи на причину відсутності. На слуханні про підробку документів хтось вигукнув, що за таке потрібно відрубати руку — він тут же прикликав різника з ножем та столиком. У справі про громадянство між адвокатами виникла безпідставна суперечка, чи відповідач має бути у тозі, чи у плащі[499]: Клавдій, наче намагаючись показати свою неупередженість, наказав змінювати одяг щоразу, як того звинувачували чи захищали. 3. Подейкують, що в одній справі Клавдій навіть на таблиці записав, що підтримує тих, які говорили правду. Через усе це настільки втратив повагу, що його всюди почали відверто зневажати. Один чоловік перепрошував за свідка, якого той викликав із провінції, та довго відмовлявся негайно назвати причину відсутності, пояснюючи, що той не міг з’явитися, і врешті-решт після довгих розпитувань відповів: “Він помер. Думаю, що це поважна причина”. Інший, дякуючи імператорові за надану можливість захищати підсудного, докинув: “Хоча так завжди й робиться”. Від старших я навіть чув, що судові захисники настільки зловживали його терпінням, що коли він хотів зійти з крісла, не лише кликали його назад, але й затримували його, хапаючи за поділ тоги, або ж навіть за ноги. 4. І тому зовсім не дивно, що під час процесу якийсь суддя-грек вигукнув: “А ти й справді старий дурень!” Багато хто пам’ятає, як один римський вершник, неправдиво звинувачений недолугими недругами у розпусній поведінці щодо якоїсь жінки, бачачи, що за свідків проти нього прикликають блудниць, із такою злістю заверещав та пожбурив грифель і записнички, які тримав у руках, просто в лице Клавдію, що сильно подряпав йому щоку.
495
У курію не дозволялося заходити воїнам; прокуратори завідували казною у провінціях.
496
В оригіналі — “нундини”, тобто “дев’ятиденки” — базарні дні, неробочі, що були у кінці римського восьмиденного тижня. Згодом слово почало означати базар.
497
Орлів (знаки війська) прикрашали вінками та змащували олією; за поганий знак вважалося, коли було важко витягнути знамена із землі.
498
Йдеться про привілеї, які надавав закон, одним з яких було звільнення від обов'язків судді.
499
Тогу носили тільки римські громадяни.