Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— Непогано, — промимрив Стен, уважно роздивляючись чудернацький на вигляд предмет, що стояв під стіною, поруч із ванною. Він викликав у нього якісь невиразні асоціації… Нарешті Стен збагнув. — Ага! Це тутешній відхожий стілець, так?
— Правильно, — підтвердила сестра. — Називається унітазом і влаштований хитріше… Гаразд, шампуні ти не визнаєш, ось твоє улюблене мило, — з цими словами Маріка поклала на кутній край ванни новенький шматок білого мила того ґатунку, яким Стен постійно користувався впродовж останніх трьох років, донедавна навіть не підозрюючи, що воно походить з іншого світу. — Рушники бери які завгодно, вони всі чисті. Коли помиєшся, закутаєшся в них. І не думай надягати свій бруднющий одяг, бо тоді знову зажену в ванну… Ти голодний?
— Ні. В Буковича наївся по саме нікуди.
— І солодкого не хочеш?
— Дякую, не влізе.
— Шкода, могла б пригостити морозивом. У нас воно завжди є, навіть узимку. Аліса його дуже полюбляє.
— До речі, вона тут?
— На жаль, ні. Поїхала до університету. Ви з нею розминулися на якісь півгодини. Хотіла вас сьогодні познайомити, але доведеться чекати наступного разу. Аліса чудова дівчина, вона неодмінно сподобається тобі… Тільки цур — не загравай з нею.
Стен посміхнувся:
— Ти ж знаєш, сестричко, твоїх подруг я не чіпаю.
— Авжеж не чіпаєш, — скептично мовила Маріка. — Може, назвати на ім’я всіх, кого ти не чіпав?
Він збентежився й відвів очі.
— Алісу я не чіпатиму. Обіцяю.
Оскільки на той час ванна наповнилася більш ніж наполовину, Маріка перекрила воду й сказала:
— Ну, добре, далі ти й сам упораєшся. Мийся, не поспішай. А я не заважатиму.
Вона вийшла, щільно зачинивши за собою двері, а Стен роздягнувся й заліз у ванну. Він добряче відмокнув у гарячій воді, ретельно вимився, а потім ще довго лежав у зручній ванній, розслабившись і мліючи від задоволення.
Коли розчервонілий від купання Стен повернувся до спальні, там його чекала приємна несподіванка: у кріслі й на двох стільцях було розкладено повний комплект його вбрання — спідня білизна, батистова сорочка, камзол зі штанами, шита золотом князівська мантія з червоного шовку та шкіряні черевики.
Маріка саме розстеляла ліжко. Перехопивши братів погляд, вона лукаво всміхнулася:
— Ось мій тобі сюрприз. — І відвернулася, щоб він міг скинути з себе рушники. — А тепер надягай білизну і мерщій у ліжечко.
— То ти знов увімкнула свій портал? — запитав Стен, продовжуючи зачудовано дивитися на свій одяг (а що це його одяг, не було жодних сумнівів). — Чи зуміла відкрити мій?
— Ні те, ні інше, — відповіла Маріка. — Просто я згадала, як минулого разу ти сказав, що через поспіх залишаєш частину своїх речей в Арпада Савича. От і попросила його… Стене! — раптом перервалася вона. — Я не маю очей на потилиці, проте мені здається, що ти стоїш стовбнем і нічого не робиш. Навіщо тоді я відвернулася?
— Гаразд. Я зараз.
Стен звільнився від рушників, надягнув білизну й забрався під ковдру. Ліжко приємно поєднувало в собі м’якість та пружність, а постіль була свіжа й приємно пахла. Щойно Стенова голова торкнулася подушки, його миттю пойняла соннота.
Маріка повернулася до брата й запитала:
— Тебе залишити? Спи спокійно, не бійся проспати. Я вчасно тебе розбуджу.
— Не йди, — попросив Стен. — Побудь зі мною, поки я засну.
— Гаразд, — охоче погодилась Маріка.
Вона присунула до ліжка стілець, з якого Стен забрав свою білизну, і влаштувалась на ньому. Поли її коротенького халатика трохи розійшлися, і Стен поспіхом відвів очі, остаточно ствердившись на думці, що така одіж — справжнісіньке неподобство.
А вголос він промовив:
— А в тебе мила кімната, дуже охайна. Маєш гарну покоївку.
— Тут я не маю особистої прислуги, — похитала головою Маріка. — І, власне, її не потребую. Не хочу, щоб хтось сторонній потикав носа в мої справи. Ми з Алісою самі прибираємо і в спальні, і в кабінеті, і у ванній… — Тут сестра ніяково всміхнулася. — Та якщо чесно, прибиранням займається сама Аліса, я їй лише допомагаю… вірніше, плутаюсь у неї під ногами. Не навчена змалку до такої роботи.
— Ви з Алісою мешкаєте разом? — здивувався Стен. — Невже замок такий малий?
— Норвік справді невеликий замок, — визнала Маріка. — Проте місця в ньому вистачає. Тут поруч, у цьому ж крилі, є ще три гостьові кімнати. Я могла б зайняти одну з них, але не бачу сенсу. Мені зручніше жити з Алісою — ми гарно ладнаємо, одна одній не заважаємо, а ліжко, як сам бачиш, досить велике, нам удвох не тісно.
— То, може, відведеш мене в якусь із гостьових кімнат, — запропонував Стен. — Ну, щоб не заважати Алісі, коли вона повернеться.