Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— Не турбуйся, ти їй не заважатимеш, — відповіла Маріка. — Передовсім, вона навряд чи повернеться, поки ти тут. А якщо й повернеться, зачекає, не проблема. Крім того, тобі краще залишатися біля порталу. Мало що може статися.
— Твоя подруга точно не заперечуватиме? — для заспокоєння сумління перепитав Стен.
— Точно, — кивнула Маріка і чомусь посміхнулася. — Алісу це навіть розважить: нарешті в її ліжку спить чоловік!
Останні слова не сподобалися Стенові, надто вже двозначно вони прозвучали, а сестра при цьому ще й якось дивно посміхалася. Хоча, можливо, вона просто мала на увазі, що Алісі давно пора заміж.
З іншого боку, продовжував міркувати Стен, дедалі глибше поринаючи в дрімоту, Маріка виразно дала йому зрозуміти, що Аліса не з тих дівчат, які водять до себе чоловіків. Тобто, вона порядна. А коли врахувати, що спальня в Маріки з Алісою спільна, то складається враження, що тим самим сестра намагається випередити його розпитування про того хлопця, слугу Послідовників… як там його звати — Кей, чи що? Мовляв, я ночую з Алісою, вона порядна, я — також, чоловіків ми до себе не підпускаємо…
Стен усе ще вирішував, з чого почати цю непросту розмову, коли сон остаточно здолав його.
Розділ 20
Аліса повернулася в Норвік близько півдня. Ще зранку Маріка попередила її про Стенів візит, тому вона зайшла лише до кабінету, де поклала на стіл підручники та конспекти, у передпокої зняла куртку і змінила черевики на домашні туфлі, після чого подалася до сусідньої з її покоями гостьової кімнати.
Там була Маріка. Одягнена в халат, вона сиділа в широкому кріслі, підібгавши під себе ноги, і переглядала товстий медичний журнал. Її волосся було трохи вологим і від того здавалося радше русявим, ніж золотавим.
При кузининій появі, Маріка згорнула журнал і здивовано мовила:
— Щось ти рано сьогодні.
— Вирішила засачкувати, — пояснила Аліса. — Однаково не було нічого цікавого. А як твій брат?
— Спить мов убитий. Дуже втомився, бідолашний. — Маріка ніжно всміхнулася. — Прийшов страшенно брудний, натрусив пилу на килим. Але нічого, згодом я приберу.
Аліса скептично гмикнула.
— Грізна обіцянка! От зловлю тебе на слові… А втім, ні, приберу сама. Не годиться принцесі-білоручці обтяжувати себе плебейською роботою.
— Ну, не кажи! — образилась Маріка. — У своєму мишковарському кабінеті я сама прибираю.
— Авжеж, бачила, який там розгардіяш. Це ще одна причина й близько не підпускати тебе до прибирання, — сказала Аліса і скинула вовняну кофту, під якою була біла блузка без рукавів. — Жарко, між іншим. Здорово ти тут накочегарила.
У кімнаті справді було жарко. Взимку, з метою економії, всі зайві приміщення в замку не опалювалися, але теплолюбна Маріка ввімкнула тут на повну потужність обігрівача.
— Я щойно приймала ванну, — пояснила вона. — Не йти ж у Раду немитою.
— Так я ж не маю нічого проти, — знизала плечима Аліса. — Лише констатую факт.
Вона відчинила дверцята шафи, щоб тимчасово покласти кофту, і побачила там розкішну аквамаринову сукню. Під нею стояли вишукані туфельки на височеньких підборах, а поруч на одній з полиць лежала тонка мереживна білизна та білі панчохи.
— Вирішила вдягти на збори Версаче?
Маріка зіскочила з крісла й підійшла до кузини.
— Ага. Хочу показати братикові, що тут носять не лише безсоромну, як він висловлюється, одіж.
— Зрозуміло.
Аліса повісила кофту поруч із сукнею від Версаче й зачинила шафу.
— До речі, — зауважила вона, поглянувши на свої обтислі чорні штани, — могла б і для мене прихопити якусь довгу сукню. Сумніваюся, що твій брат звик бачити дівчат у такому вбранні.
— Я думала, ти не встигнеш повернутися, — сказала Маріка. — Адже збори Ради починаються о пів на п’яту. Та в будь-якому разі, Стена не має обходити, як ти вдягаєшся. Це не його справа.
— Так, звичайно. Але я хочу справити на нього гарне враження.
— Неодмінно справиш. Уже з моїх розповідей він знає, що ти дуже мила дівчина.
Аліса ніяково посміхнулася:
— Аж надто мила. Особливо з тобою. Коли йому стане відомо про наші стосунки…
— Ой, не переймайся! Я ж говорила тобі, що Стен вважає це пустощами. До того ж сьогодні я йому прозоро натякнула щодо нас.
— Як саме?
— Сказала, що ми спимо разом. А ще між іншим зауважила, що ти ніколи не водиш до себе чоловіків.
— Стен зрозумів, що це означає?
— Не зовсім, — відповіла Маріка. — Він був занадто втомлений. Але згодом обов’язково додумає ситуацію до кінця і дійде правильних висновків.