Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
— І врешті зустрітися з суперником, — промовила Джейн з чималою часткою зловтіхи; видно було, що ця думка її розвеселила. — До того ж на його території. Цікаво, що ти скажеш йому про свої стосунки з Марікою? Чи взагалі не говоритимеш, а відразу кинешся в бійку?
— Припини, — сказав Кейт. — Це зовсім не смішно.
Прицілившись, він викинув недопалок у відчинене вікно і лише тоді зрозумів, що утнув дурницю.
— Дуже культурно, — прокоментувала Джейн.
— Вибач, — винувато мовив Кейт. — Це я від злості.
— Через мої дурні слова? Та я ж просто пожартувала.
— У твоїх словах навіть більше правди, ніж тобі здається, — сказав він, зручніше вмощуючись у ліжку. — Я б з величезним задоволенням надавав Флавіанові по пиці…
— І дарма. Ви з ним радше товариші в нещасті, аніж суперники. Маріка обох вас водить за носа, а сама спить з Алісою. Твоя злість спрямована не за адресою. Якщо в тебе так сверблять руки…
— Будь ласка, Джейн, не треба, — простогнав Кейт. — Не вплутуй сюди Алісу. В Маріки з нею несерйозно.
— Ти так вважаєш?
— Атож. Саме так я вважаю. Маріку приваблюють хлопці, і… Коротше, я знаю, що вона закохана в мене. Може, вона сама ще не розібралася в своїх почуттях, зате я розібрався. Все-таки я маю певний досвід. І якби я захотів, Маріка давно була б моєю… Вірніше, — виправився він, — я, звісно, хотів цього. Але завжди стримувався, не йшов до кінця.
— Навіть так? — Джейн пильно подивилася на нього. — Дуже цікаво. З чого б така стриманість? Що тебе зупиняло?
— Страх втратити її, — просто відповів Кейт. — Я знав, що рано чи пізно наш зв’язок закінчиться, тому боявся й починати.
— Ідіотська логіка! — пирхнула сестра.
— Ідіотська, — погодився Кейт. — Але логіка. Маріка — не звичайна шляхетська панночка. Вона принцеса, донька князя й сестра князя. Її брат — майбутній імператор чи, принаймні, король. Маріка не владна над своїм особистим життям, і вибір її майбутнього чоловіка — питання політичної доцільності, а не ніжних почуттів. Навіть за всього бажання вона не зможе стати моєю дружиною.
— Гм… А відколи ти почав думати про одруження?
— Від першої зустрічі з Марікою. Я одразу зрозумів, що вона… особлива. Зовсім не така, як ті дівчата, що були в мене досі. Я хочу від неї набагато більшого, ніж просто переспати. Цього замало, я цим не задовольнюся. Мені потрібна вона вся — цілком і на все життя. А думка про короткий роман з нею видається мені блюзнірською… тільки прошу, не смійся.
— Я не сміюся, — м’яко мовила Джейн. — Це нітрохи не смішно. Це… це так зворушливо… І дуже сумно.
Кейт відвернувся, щоб не бачити співчутливого погляду сестри й задув свічку на тумбі. Спальня поринула в пітьму, лише холодні зорі байдуже миготіли у вікні.
— Добраніч, Джейн, — сказав він.
— Добраніч, Кейте, — відповіла вона.
Розділ 19
До маєтку Буковича вони прибули надвечір. Ендре Міятович відразу повернувся додому, а Стен мусив затриматися — він не міг знехтувати своїми обов’язками верховного командувача і мав особисто переконатися, що військо як слід розмістилося на ніч. Відтак Стен ще цілу годину провів разом з іншими князями та воєводами за святковим столом — правила гостинності зобов’язували Єньо Буковича прийняти таких знатних вельмож на гідному рівні.
Лише коли бенкет закінчився і високі гості розійшлися по відведених їм кімнатах, а в розташованому біля стін замку таборі було оголошено відбій, Стен отримав довгоочікувану свободу. Єньо Букович провів його до своїх покоїв (що їх, як було оголошено завчасно, він надав у розпорядження князя Мишковицького), без зайвих розпитувань відкрив портал і лише поцікавився, за якою „ниткою“ викликати його в разі нагальної потреби. Стен не ризикнув показувати йому „нитку“, що вела до Зали Дванадцяти (хоча без відкритого доступу до тамтешнього порталу визначити його розташування неможливо), тому сказав, що всі повідомлення слід надсилати на портал Анте Стоїчкова. Більше запитань не було, і Букович залишив Стена самого, попередивши насамкінець, що спить він дуже чуйно, а тому голосно кликати його не треба.
Коли за господарем зачинилися двері, Стен повернувся до відкритого порталу і зо хвилю простояв у задумі. Півтори години тому Стоїчков переказав через Буковича: „Збираємось о пів на третю. Поки відпочинь у сестри. Вона чекає на тебе.“ З огляду на різницю в часі між двома світами, це була розумна пропозиція. Завітавши до Маріки, він встигне добре виспатися перед зборами Ради і на ранок, коли військо знову має вирушити в дорогу, буде свіжим та відпочилим.