Вибрані твори в двох томах. Том II

— Ти хочеш, щоб я додому лижі взяв? А як батьки знайдуть?

— А ти заховай так, щоб не знайшли.

— Ні, не хочу брати додому, — відмагався я. — Як знайдуть, то буде мені!..

Сторож знову зачовгав по двору. Видно, шибка не на жарт його збентежила, і тепер він ходив та приглядався до інших вікон, зазирав в усі закутки. Так міг і на нас наткнутися.

— Відповзай, — сказав мені Ілько і перший почав рачкувати. Ми звелися на рівні ноги тільки тоді, коли дід уже не міг ні побачити нас, ні почути.

— А ти ж що, — сказав Ілько, — хочеш, щоб я обидві пари лиж ніс додому? Ні, давай ховати кожен свої.

— Ну гаразд, — погодився я.

— І мотай швидше додому, бо ще розплачешся, — додав Ілько.

Я справді ладен був розплакатись — від того, що нам не пощастило покласти лижі на місце, від холоду, який уже так допікав, що я зігнувся, як старий дід, і тільки цокотів зубами, від Ількових образливих слів.

Навіть не попрощавшись, ми розійшлися.

Перш ніж зайти до себе в двір, я заглянув через паркан, чи там нікого немає, а потім уже шмигнув у сарай. У сараї було дуже темно. Навпомацки я заліз за дрова і тут наткнувся на свій забутий, так і не відремонтований велосипед. Відіпхнув його вбік, почав кудись навмання засувати лижі. Необережним рухом зачепив якусь дровиняку, що лежала зверху. Вона впала і так боляче вдарила мене по нозі, що я аж засичав, мов гусак. І тут уже не витримав, заплакав.

Коли біль вщух трохи, я пішов у хату.

— Боже мій! — крикнула мама, глянувши на мене. — В самій курточці — на цілий день! Чи в тебе є розум у голові?.. Та на кого ти схожий? Ти тільки глянь на себе!..