За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна
- Автор: В’ятрович Володимир Михайлович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1646-4
- Жанр: История
Электронная книга - «За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна». Краткое содержание книги:
Співпраця польського підпілля та АК з радянськими партизанами активізувалася навесні 1944 р.
«Польське населення і польське підпілля, ― читаємо у повстанському звіті за березень, ― входить в контакт з більшовицькими бандами та старається за їх поміччю нищити українські села. 13.III польські боївкарі проводили більшовиків по селі Горпині і забирали в наших селян харчеві припаси. Опісля напали на хату станичного, хотіли його вбити, однак йому вдалося втекти. На польськім протиукраїнськім вічу в селі Язениця Польська були запрошені поляками представники більшовицьких банд. Поляки жалувалися перед більшовицькими бандитами, що українці з села Язениці Руської спалили польське село Бербеки. По вічу поляки провадили більшовиків до села Язениці Руської і поінформували їх, котрі хати свідоміших українських селян пограбувати».
Один із чільних діячів польського підпілля Галичини Адам Островський пояснює активізацію такої співпраці прямими вказівками коменданта АК на Львівський регіон Філіпковського.
«В березні 1944 року Червона армія вигнала німців з Тернополя, і звідти до нас почала поступати інформація, що українських націоналістів радянська влада репресує, і, навпаки, поляки таким репресіям не піддаються. Філіпковський різко змінив своє ставлення до радянського уряду і навіть віддав по своїй периферії розпорядження про повну співпрацю польських загонів АК із загонами радянських партизан».
Польські підпільники часто використовували антиукраїнські провокації з метою спрямувати радянські репресії не лише проти членів ОУН та УПА, але й щодо цивільних українців. Про один із таких випадків, що стався 28 березня 1944 р. в селі Гори Стрийковецькі, розповідають матеріали архівно-кримінальної справи № 16367 у Галузевому державному архіві СБУ.
«28 березня 1944 року в умовах прифронтової смуги, ― читаємо у постанові про припинення справи, ― за необ’єктивною інформацією частини польського населення с. Гори Стрийковецькі про причетність українців-чоловіків села до ОУН без жодної правової основи і оформлення однією з радянських військових частин було розстріляно 29 громадян села Гори Стрийковецькі і навколишніх сіл. Про причини і перебіг даної акції свідок Нагай Є. В. повідомив, що жителі польської національності Брильський Гнат, Робак Стах, Крижановський повідомили командуванню однієї з передових частин радянської армії наклепницьку інформацію про те, що ніби чоловіки-українці з села Гори Стрийковецькі симпатизують ОУН, відмовляються служити в Радянській армії, а у випадку бою можуть виступити на боці німців. 28 березня військовослужбовці невідомої частини зібрали спочатку всіх молодих чоловіків села, потім відпустили осіб польської національності, а згодом чоловіків-українців, що залишилися, розстріляли за селом».
Часто співпраця поляків із радянськими силами лише посилювала конфлікт з українцями, підставляючи польські села під удари українських повстанців. Атаки УПА на село Ганачів, про які йшлося вище, за свідченнями Островського, стали приводом для гострих дискусій у середовищі польського підпілля щодо доцільності подальшої співпраці з червоними. Окремі теренові командири вимагали його припинення від Філіпковського, проте той так і не змінив своєї думки.
Серед документів українського підпілля знаходимо чимало даних про співпрацю поляків із радянськими партизанами чи військами під час наступу. Аналогічні матеріали є і про співробітництво польських підпільників з угорськими військами. Учасник польського загону з цього приводу зазначив, що «в результаті угоди, укладеної представниками АК з угорцями, ліквідаційним загонам АК було надано право робити необмежену кількість бандитських нападів на українські села. Після цих переговорів в нападах на українські села брали безпосередню участь і угорські солдати, які разом з учасниками АК займалися грабунком українського населення».
Своєрідним фокусом трагедії польсько-української війни, у якому перетнулися практично всі чинники конфлікту, стали події в селі Гута Пеняцька. «24.2.44 р. українські СС-и знищили до тла центр польського бандитизму с. Гута Пеняцька. Всіх мужчин розстріляли, жінок здесяткували [39]», — так украй лаконічно описує трагедію звітодавець українського підпілля. Село згадано в документах ОУН ще напередодні, зокрема, тут знаходимо інформацію про перехід великої групи радянських партизанів (близько шестисот осіб, серед яких, до речі, і згадуваний вище Василь Свирида) в околиці населеного пункту. У Гуті Пеняцькій загін поповнився за рахунок уведення до своїх лав місцевих поляків, після чого почав активну діяльність, зокрема, нападаючи на довколишні українські села.
39
вбили кожну десяту. — В. В.