За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна
- Автор: В’ятрович Володимир Михайлович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-1646-4
- Жанр: История
Электронная книга - «За лаштунками «Волині—43». Невідома польсько-українська війна». Краткое содержание книги:
«Під час перебування в Гуті Пеняцькій, — згадує один з керівників радянських партизан Борис Крутіков, — до нас приєдналася велика група учасників львівської «Народної Гвардії» імені Івана Франка [40], якою керував І. П. Курилович.
Через місцеве населення ми встановили зв’язок з молодими поляками, які були привезені із західних районів Польщі і служили у спеціальному батальйоні, що охороняв залізничні об’єкти на станціях Золочів і Броди. Після переговорів з представниками цього батальйону майже 100 осіб озброєних поляків також приєдналися до нашої групи. Наприкінці лютого, вночі в Гуту Пеняцьку прийшов партизанський батальйон з’єднання С. Ф. Малікова під командуванням Б. Д. Коржаневського».
Проте безпосереднім приводом для нападу на село стало вбивство радянськими партизанами кількох німецьких вояків. Деталей акції, яка стала приводом для знищення села, Крутіков не подає, попри те що мав брати в ній участь. «Після того як партизани залишили Гуту Пеняцьку, банди націоналістів намагалися оволодіти Гутою і знищити польське населення. Але їм це не вдалося. Тоді вони натравили на Гуту німців».
Партизани відступили, а німці свою помсту здійснили руками українців, вояків добровольчих полків СС.
Згідно з різними даними істориків, загинули від 700 до 1200 поляків. Така велика кількість жертв зумовлена тим, що в селі було вбито не лише його мешканців, але й поляків з околичних поселень, котрі переховувалися в Гуті Пеняцькій як укріпленому центрі. За документами слідства НКВД, в акції, крім дивізійників, брали участь також учасники боївок самооборони з довколишніх українських сіл і повстанський відділ із Волині. Інформація з цієї справи (як, до речі, і з більшості кримінальних справ) є доволі неоднозначною і суперечливою. Допитані у протоколах спочатку інформували про участь в акції українських повстанців та учасників місцевої самооборони, але згодом один із них виступив із запереченням своїх свідчень, аргументуючи це тим, що вони були вибиті силою і є неправдивими.
Судячи зі звітів українського підпілля з цього терену, у цьому випадку може йтися про курінь УПА під командуванням Максима Скорупського ― «Макса», який відступив сюди з Волині під тиском фронту. Перебуваючи в нових околицях, повстанці почали самовільні антипольські акції.
«Курінь цей, ― читаємо у звіті українського підпілля, ― робив на польські села акцію. Німці дали нашим до розпорядимости 4 гарматки і танкетку. В цій акції курінь попевнив нетакт. Вистріляли поляків 300 чоловік. В тім теж жінок. Дальше наші зробили акцію на монастир в Підкамені, де було 700 поляків з Волині. Одначе вони втекли ніччю. Вбито 150 поляків. Німці до цеї акції хотіли нашим дати до розпорядимости літаки і дві сотні німаків. Курінний відмовив».
На факт співпраці вояків куреня з німцями та її використання у боротьбі з поляками звертають увагу як польські, так і українські дослідники. Проте не відзначають важливого моменту у цитованому документі: антипольська акція «Макса» трактується як «нетакт», тобто порушення головної лінії організації. На думку Володимира Мороза, саме ці самовільні дії М. Скорупського, а також несанкціонований контакт із німцями були причиною усунення його від командування куренем на початку травня 1944 р. і виклику в Службу безпеки ОУН, від чого курінний ухилився і дезертирував через Львів на Захід.
Підтвердженням цієї тези є доля іншого повстанського командира Миколи Олійника ― «Орла». Документи про його співпрацю з німцями у проведенні антипольських акцій є відомими, і їх також використовують, щоб довести, що керівництво українського підпілля мало тісні контакти з окупантами і користалося ними у боротьбі з поляками. Проте не вказують на той факт, що за свою діяльність Микола Олійник ― «Орел» дістав смертний вирок, який виконано в присутності його сотні 15 квітня 1944 р.
Історію діяльності сотенного, проведення антипольських виступів, причини засудження до смерті подає дуже цікавий документ «Протокол з діяльности Орла та виконання присуду смерти», написаний його безпосереднім організаційним зверхником Миколою Гошовським. «При кінці лютого 1944 року, ― читаємо тут, ― вислав я Орла з відділом 60 чоловік в Кам’янецький терен для переведення вишколу, а опісля для виконання певних завдань стисло означеного характеру, які не мали, однак, нічого спільного з будь-якими акціями відносно німців чи поляків». Проте «Орел» дуже швидко відійшов від отриманих вказівок, розпочавши антипольські акції. «Вже в дорозі на місце призначення, ― читаємо далі у звіті, ― наробив він порядного бешкету, ліквідуючи без нічийого відома й наказу польський присілок Халупки. За ліквідацію Халупок Орел мав стати під суд, однак непередбачені випадки змусили цю справу відложити».
40
учасники українського комуністичного підпілля. — В. В.