Птахи та інші оповідання
- Автор: дю Морье Дафна
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4292-0
- Переводчик: Н. Михаловська
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Птахи та інші оповідання». Краткое содержание книги:
Але через кілька хвилин вона вийшла сама. Мала на собі макінтош із пояском, руки тримала в кишенях, була без капелюшка. Йшла вулицею вгору, не розглядаючись по боках. Я пішов слідом за нею, побоюючись, що вона озирнеться і побачить мене, але вона швидко йшла вперед, а її мідяне волосся під пажа погойдувалося на плечах.
Тоді завагалася, перейшла на другий бік і стала на автобусній зупинці. Там була черга з чотирьох-п’яти людей, тому вона не бачила, що я приєднався до черги, а коли під’їхав автобус, вона зайшла першою, я теж зайшов, гадки не маючи, куди він їде, і ще менше цим переймаючись. Вона піднялася східцями вгору, а я за нею, сіла на задньому сидінні, позіхнула й заплющила очі.
Я сів поруч із нею, нервуючись, як кошеня, бо я досі нічого такого не робив і завбачав скандал. Коли до нас дістався кондуктор і попросив заплатити за проїзд, я сказав: «Два по шість пенні, будь ласка», бо подумав, що вона до кінця не їде, а стільки вистачить і для неї, і для мене.
Він підняв брови — цим хлопцям хочеться думати, що вони страх які розумні, — і сказав:
— Пильнуйтеся, щоб не стукнутися, як водій буде переключати передачі. Він недавно здав на права.
Спустився вниз, посміюючись і, певно, думаючи, що він не останній дотепник.
Звук його голосу розбудив дівчину, вона глянула на мене сонними очима, побачила квитки у мене в руках — з їх кольору мусила зрозуміти, що це по шість пенні, — вперше за цей вечір усміхнулася мені по-справжньому і зовсім не здивовано сказала:
— Салют, незнайомцю.
Я вийняв цигарку, щоб почутися впевненіше, і запропонував їй, але вона не взяла. Знову заплющила очі, щоб подрімати. Тоді, побачивши, що зверху немає нікого, лише якийсь чолов’яга з РАФ[53] спереду схилився над газетою, я обійняв її рукою і прилаштував її голову на моєму плечі, щоб їй було затишно і зручно, хоча, звичайно, думав, що зараз вона скине мою руку, а мене пошле до біса. Та вона так не зробила. Злегка реготнула, всілася як у м’якому кріслі та сказала:
— Я не щодня дістаю безплатний проїзд і безплатну подушку. Збудиш мене біля підніжжя пагорба, перед цвинтарем.
Не знаю, який пагорб вона мала на увазі та який цвинтар, але я й не збирався її будити. Витратив двічі по шість пенсів і хотів дістати все за свої гроші.
Отак ми сиділи поруч, трусячись в автобусі, дуже тісно і дуже приємно, а я подумав, що це безмір веселіше, ніж чипіти вдома і читати в ліжку футбольні новини чи проводити вечір у Хайґейті в доньки Томпсонів.
Тоді я дещо посміливішав, притулився до неї головою і трохи сильніше обняв, не дуже помітно, але приємно. Якби хтось піднявся нагору, прийняв би нас за закохану пару.
Коли ми вже проїхали маршрут за чотири пенні, я занепокоївся. Як доїдемо до кінця шестипенсового, старий автобус не розвернеться і не поїде назад. Залишиться на ніч на кінцевій зупинці. Нам із дівчиною доведеться вийти не знати де, автобуса назад нема, а в мене десь шість бóбів[54] у кишені, не більше. Цього не вистачить на таксі, вже не кажучи про чайові. Та, мабуть, і таксі там не буде.
Який же я дурень, що не взяв із собою більше грошей. Може, з мого боку немудро було цим перейматися, але я з самого початку діяв імпульсивно, і якби знав, чим обернеться цей вечір, то тугіше набив би гаманця. Я нечасто ходив кудись із дівчиною і ненавидів хлопців, які не вміють зробити все стильно. Можна зайти у Корнер Гауз[55] — добре, що тепер вони на самообслуговуванні, — а якщо вона захоче чогось міцнішого, ніж кава чи оранжад, то, звичайно, так пізно це нелегко, але побіля дому я знав куди піти.
То був паб, куди заходив мій бос: там можна було заплатити за джин і сидіти з ним, п’ючи зі своєї пляшки коли захочете. Кажуть, що так само можна пити в шикарних нічних клубах Вест-Енду, але там деруть за це скажені гроші.
Хай там як, їду я автобусом бозна-куди, моя дівчина поруч зі мною — я називав її «моєю дівчиною», наче вона справді нею була і ми зустрічалися, — і побий мене грім, щоб я мав гроші відвезти її додому. Я почав метушитися, з чистих нервів, рився в кишенях, шукаючи, чи там випадком не завалялося півкрони або навіть якісь забуті десять бобів, і, видно, потурбував її: вона потягла мене за вухо і сказала:
— Кінчай розхитувати човен.
Ну, що сказати… мене пройняло. Не можу сказати, чому. Вона потримала моє вухо, перш ніж відтягла його, так наче їй сподобався дотик до шкіри, а тоді легенько смикнула. Таке роблять із дітьми. І як вона це сказала, так ніби ми вже роками були знайомі та їхали разом на пікнік: «Кінчай розхитувати човен». Приязно, дружньо, і навіть ще краще.
53
RAF, Royal Air Force — військово-повітряні сили Великої Британії.
54
Bob — сленгова назва шилінга.
55
Corner House — дослівно «дім на розі», популярна назва кафе та ресторанів.