Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України
- Автор: Садовничая Виктория Викторовна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-7892-2, 978-966-14-7893-9
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України». Краткое содержание книги:
Український двір міг бути віддаленим від хати, наближеним або безпосереднім.
Виникали садиби переважно з віддаленим розташуванням хати щодо доріг, тобто її зведенням у глибині двору. Такий тип на Поділлі називали двір проїздом, на Полтавщині – глибокий двір. За наближеного розташування хати перед нею залишали невелику земельну ділянку, на якій зазвичай висаджували дерева, кущі й квіти. Цей тип набув значного поширення на початку XX ст. майже в усій Україні. Вихід хати на вулицю трапляється в нашій країні дуже рідко – переважно в забудові садиб, які межували з ринковими майданами або жвавими торговельними шляхами. Наприкінці XIX – на початку XX ст. під впливом білоруських та російських традицій цей тип дістав незначне поширення в прикордонних районах Полісся та Слобожанщини.
Матеріал, з якого робили огорожу, та її зовнішній вигляд залежали від особливостей народної культури того чи того регіону України.
…найдавнішою формою огорожі були вали (окопи) із землі чи глини, перемішаної із зім’ятою соломою? Поверх них висаджували кущі та дерева. Наприкінці XIX – на початку XX ст. у переважній більшості районів лісостепової та степової смуги поширилися плетені з лози тини. У лісових районах огорожу виготовляли з тонких стовбурів дерев, горизонтально покладених між подвійними вертикально вбитими в землю стовпчиками. Такий тип огорожі називався вер’є. На Західному Поліссі подекуди збереглися такі огорожі, як сторч, сторчівка, частокіл, – зроблені із заокруглених на кінцях жердин, вбитих у землю, та паркани із закладених у пази стовпчиків плах чи горбилів. У багатих на каміння південних районах огорожі робили з грубо тесаних брил (плиток) великих розмірів, поставлених на ребро (плетняки), або ж викладали з дрібного каміння без будівельного розчину (мури).
Огорожа мала браму (в’їзні ворота), хвіртку (вхідні двері) та перелаз – підвищений над рівнем землі отвір, крізь котрий могла пройти людина, але який був незручним для худоби та птиці.
Хату в західних районах називали «хижа», «халупа», на Лівобережжі – «хатина». У південних степових районах частково заглиблене в землю житло називали «бурдей», «землянка», а підвищене – «верхова хата», «горішня хата», «горішник». Бідняцька хата гуцулів та бойків Карпат також мала назву «бурдей» («бурдій»).
Українська хата пройшла довгий шлях розвитку. Найбільш поширеною в Україні наприкінці XIX – на початку XX ст. була трикамерна хата. На Поліссі, Північному Правобережжі, Полтавщині, Слобожанщині та в долинних районах Прикарпаття й Закарпаття вона мала розташовані по центру споруди сіни (сінь, сінці, хороми, боїще, баще, приклад), по обидва боки від яких перебували житлова кімната та підсобне приміщення (комора, кліть) для зберігання харчів, інвентарю та одягу. У Карпатах вхід до комори робили не із сіней, а знадвору. Це давало змогу прибудовувати комору не лише до сіней, а й до тильної стіни житлової кімнати. Таким чином, остання розташовувалася в центрі будівлі. В південних районах два житлові приміщення розташовувалися симетрично відносно сіней. Це називалося «хата на дві половини» та «дві хати через сіни».
Хатам надавали своєрідності ґанок (крильце, калідор, рундук), виступи даху (піддашшя, піддашок, підсобійка, підострішина, дармовис, піднакат) та галерея (рукійма, лавочки).
…у різних областях України комору називали коміркою, комірчиною, кліттю, підкліттю, хижкою, чуланом, кладовкою; льох – стебкою, стьобкою; кухню – боковкою, ванькіром, алькіром, хатчиною?
До хати могли прибудовувати господарські приміщення, розташовуючи їх під подовженим спуском даху. Такі будівлі набули поширення у Волинському Поліссі (хата з прибічками, або ж пуклітом, покліттю), на Поділлі (оселя з прибоками, або притулами, причепами), у Карпатах (з пелевнею, половником, прихатою, захатою, шатром, газовбою), на Слобожанщині (із захатником, припусницею, прихалабаком, сутком).
Українська хата являла собою наземну одноповерхову будівлю, за винятком гірських районів Карпат, придністровської зони Буковини та Поділля, де під житлом, розташованим на крутих схилах, облаштовували цокольний поверх (погреб, пивницю), який використовували для господарських потреб. Винятком було житло вкрай зубожілого сільського населення деяких районів – напівземлянки та землянки.