Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України
- Автор: Садовничая Виктория Викторовна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-7892-2, 978-966-14-7893-9
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Велика книга маленького українця. Захопливі розповіді з історії, природознавства та народознавства України». Краткое содержание книги:
…після колективізації українського села радянською владою протягом 20–30-х років ХХ ст. чимало традиційних господарських будівель зробилися непотрібними: стайні для коней, клуні, окремі комори для зберігання зерна тощо? Нині відбувається відродження цих узвичаєних споруд.
На Поліссі переважав вуличний тип поселень, які виникали на місці давніх східнослов’янських дворищ. Водночас у східній частині Полісся поряд із вуличними існували безсистемні та безсистемно-вуличні поселення.
На території центрального лісостепу, де селяни майже до XVIII ст. могли вільно займати під забудову землі, значного поширення набули безсистемні поселення і тільки згодом з’явилися вуличні. У XIX ст., коли заселення замель стало впорядкованим, виникли рядові, радіальні, шнурові, а також квартальні поселення, створені за затвердженими владою проектами. Характерною ознакою рядових поселень є розташування дворів у ряд і орієнтація їх в одному напрямку – уздовж берега водойми або дороги. За радіального планування садиби розташовані найчастіше навколо майдана з церквою і кладовищем або ставу. У шнурових поселеннях селянські двори розташовувались обабіч дороги чи річки, сусідні двори або невеликі їхні групи (два-три господарства) могли перебувати як поруч, так і на певній відстані один від одного. Квартальне поселення являло собою сукупність кварталів, обмежених з усіх боків вулицями.
На землях колишньої Запорізької Січі та частково Слобожанщини більшість поселень виникла в результаті державної та поміщицької колонізації другої половини XVII – першої половини XIX ст. Забудову здійснювали переважно за вказівкою чинної влади за квартальним та гніздовим плануванням. Існували й окремі поселення вуличного типу, наприклад військові, відомі і в інших регіонах України.
На всій території України побутували радіальні поселення, що виникли на основі давніх торгово-ремісничих центрів. Окрім того, у долинах невеликих річок і в балках формувалися рядові поселення – однобічно забудовані вулиці.
У гірських районах Карпат поселення мали переважно безсистемний характер і розташовувалися на зручних земельних ділянках на значній відстані одне від одного.
Малодвірні поселення, висілки та хутори XIX – початку XX ст. мали різне походження. На півночі Полісся й Волині колишні двори та дворища було перейменовано на хутори лише у XVIII ст., а на Центральному Правобережжі вони називалися «купі», «купюр», «хутор» іще з XI–XVI ст. Малодвірні поселення Лівобережжя та Слобожанщини XVIII ст. виникали на місці як окремих сільських займищ (хуторів, пасік), так і виробничих осередків великих землевласників або заможних козаків. Основою малодвірних поселень південноукраїнського степу подекуди були тимчасові поселення запорізького козацтва – зимівники.
Завдяки сприятливим природним умовам України на всій її території сформувався так званий відкритий тип двору. Це означає, що земельна ділянка, прилегла до хати (хижі) та господарських споруд, завжди лишалася просто неба, на відміну від поширеного в інших східнослов’янських народів закритого типу, за якого під спільним дахом із житлом перебувала частина території двору.
Розрізняють шість типів забудови українського двору: вільну, однорядну, дворядну, Г-подібну, П-подібну та периметральну.
За вільної забудови господарські будівлі й хату розташовували безсистемно, залежно від господарських потреб та особливостей садиби.
Однорядна забудова передбачала розташування господарських споруд на одній лінії з хатою. Споруди могли бути зовсім не пов’язаними між собою, пов’язаними частково чи об’єднаними спільним дахом.
За дворядної забудови господарські будівлі та хата утворювали два ряди й також могли бути зовсім не пов’язані, пов’язані частково або суцільно.
За Г-подібної та П-подібної забудови споруди утворювали відповідну літеру, а за периметральної розташовувалися по периметру садиби. Споруди також могли бути пов’язані частково або суцільно, іноді між ними не було сполучення.
Двори мали різні назви: окружний двір, круглий двір, підварок – на Поліссі; заїзд, замкнений – на Поділлі; хата у брамах, гражда – на Гуцульщині; хутір, зимівник, козацький двір – на Півдні.