Чому Захід панує - натепер

Саме ці волання до богів привернули мене до археології. Десь у 1970-і роки батьки повели нас із сестрою подивитися фільм за класичним романом Едит Несбіт Діти залізниці. Гадаю, він мені сподобався, але найбільше мене захопив короткий фільм, показаний перед тим. До того вечора я був у захваті від Аполо. 11 і мріяв бути астронавтом, але під впливом документального фільму за книжкою Ериха фон Денікена Колісниці богів? я усвідомив, Що маю йти в археологію.

Так само, як Артур Кларк у 2001 (ця книжка вийшла друком того самого 1968 року, що й Колісниці богів?), фон Денікен стверджував, що в давні часи Землю відвідали космічні чужинці й навчили людей великих секретів. На відміну від Кларка, фон Денікен наполягав на тім, що (а) він нічого не вигадав і (б) чужинці приходили знов і знов. Вони надихнули людей створити Стоунгендж та єгипетські піраміди; Юдейська Біблія та індійські епоси дають описи їхнього космічного корабля та ядерної зброї. За фон Денікеном, підставою тверджень королів багатьох ранніх цивілізацій, що вони спілкувалися з надлюдськими істотами з неба, було те, що давні королі справді спілкувалися з надлюдськими істотами з неба.

Свідчення слабкі (м'яко кажучи), але обґрунтування безперечно економічне. Багато людей в це повірили, фон Денікен продав 60 мільйонів книжок. Він і досі має багато фанів. Кілька років тому, коли я думав про щось своє під час готування барбекю, мене звинуватили — цілком серйозно — у належності до таємної кабали археологів, що приховують такі факти.

Науковцям часто закидають, що вони позбавляють світ дива. Але ж вони це роблять, бо сподіваються віддати належне місце правді. У нашому випадку правда полягає в тім, що пояснення боговитих месопотамських королів потребує космічних гостей не більше, ніж пояснення еволюції Ното sapiens — моменту 2001. Релігійні фахівці були потрібні від початку землеробства, і є всі ознаки того, що, коли вищі сили полишили людство напризволяще та забрали дощі, месопотамійці інстинктивно звернулися до жерців із вимогою спеціяльно звернутися до богів та запитати, що їм робити. В ті часи ключем до виживання була організація, отже, що більше люди виконували настанови жерців, то на ліпше мав змінюватися стан речей (звичайно, за умови, що поради жерців були справді розумними).

Ці два процеси мали підживлювати один одного, їхня логіка так само циркулярна, як у фон Денікена, але переконливіша. Амбітні люди, що заявляли про свій особливий доступ до богів, казали, що аби боги їх почули, потрібні розкішні храми, ретельно виконувані церемонії та велике багатство. Діставши це, вони могли повернутися на 180 градусів і вказати на чудові храми, ретельно виконувані церемонії та велике багатство як доказ того, що вони справді близькі до богів — зрештою, хто, крім божих обранців, міг би все це мати? На той час, коли близько 2700 років до н. е. літописці почали такі речі записувати, месопотамійські королі навіть оголошували богів своїми предками. Інколи, як-от (за моїм припущенням) в Уруку, передавання влади людям, що мали гарячі лінії до богів, творило дива. А коли диво не відбувалося, як, напевне, траплялося нерідко, від того залишалося дуже мало такого, що могли б розкопати археологи.