Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
- І ви бачили вашого товариша?
- Так, бачив. Він виглядав з віконця на третьому поверсі. Те віконечко було таке маленьке, що я побачив [213] тільки ніс та очі друга. Проте я зразу впізнав відважний погляд і голос мого знайомого, коли той озвався до мене... Знаєте, друзі, мені сяйнула одна думка,- раптом сказав Пам'ятник.- А що, коли він і досі там?..
- Але ж минуло вже шість місяців відтоді. Його вже, напевне, давно випустили.
- А все ж давайте заїдемо в тюрму. Вона зовсім близько, якихось пару кроків звідси. Он там, у кінці бульвару, бачите? Ото зрадіє та здивується сердешний чоловік. Я вас довго не затримаю. Потім я повернуся на свій п'єдестал, а ви підете собі далі.
Начальник Голубої Стріли став, певна річ, заперечувати.
- Ми вже й так забарилися,- промовив він, поглядаючи на свій годинник.
Сидячий Пілот, який весь час кружляв без упину на висоті бороди Старого Патріота і не пропустив жодного слова з його розповіді, втрутився в розмову:
- Послухайте, адже тільки завдяки Старому Патріоту нам пощастило відшукати слід,- сказав він.- Давайте й ми його потішимо, власне, йдеться лише про якихось десять хвилин.
- Для вас десять хвилин, може, й дрібниця,- заперечив Начальник Вокзалу,- а для поїзда - це багато. Це майже година... без п'ятдесяти хвилин!
Але Машиніст, не спитавши дозволу Начальника Вокзалу, вже повернув Голубу Стрілу на повній швидкості до тюрми. Незабаром ця споруда ніби виповзла з пітьми - величезна, сіра, з сотнями маленьких чорних дірок замість вікон.
- Щось нікого не видно,- промовив Старий Патріот, уважно обдивившись усі поверхи.
- Ану дозвольте мені заглянути,- шепнув йому на вухо Сидячий Пілот. Не встигли всі оком змигнути, як він літав уже попід дахом і заглядав то в одне, то в друге віконце, не залітаючи, проте, в камери, де було темно, хоч в око стрель.
У камерах було повно в'язнів, але Сидячий Пілот жодного з них не знав, а тому й не міг покликати. На щастя, допоміг Пам'ятників кінь, який дзвінко заіржав. [214]
- Браво!- вигукнув Пам'ятник.- Бачу, ти також згадав нашого друга...
Цього разу в одному заґратованому віконці третього поверху з'явилося худе обличчя з гордими, палючими очима.
- Привіт!- гукнув Пам'ятник, упізнавши в'язня.
- О, здрастуйте! А я вже думав, що ви більше не прийдете до мене!- озвався в'язень.- Я подумав, що це мені ввижається наша перша зустріч.
- Як бачиш, не ввижається! Це справді я, шкода тільки, що бронзовий. Та це нічого. Принаймні це не заважає мені бути справжнім патріотом. А вас ще не звільнили?
- Та де там. Тут у нас, як у книжці про Піноккіо*, пам'ятаєте? Злодіїв випускають, а патріотів - ні. Та я не впадаю в розпач. Тільки жаль родини, бо не можу зустрічати новорічну ніч укупі з ними. Мій синок, певно, чекає подарунка від Феї, але що я можу йому послати? Тут же нема іграшок.
- А ми - що, не іграшки?- вигукнув тоді Сидячий Пілот.
В'язень примружив очі і побачив малесенького літачка, який пурхав, наче метелик, перед самісіньким вікном. Літак був такий малесенький та гарненький, а в кабіні сидів такий відважний пілот, що чоловік не міг стримати усмішки. Потім він глянув на землю і побачив там Голубу Стрілу, ковбоїв, які гарцювали на кониках, індіанців та інші іграшки, що з висоти третього поверху здавалися не більшими за мишенят.
- Ех, якби тут був.мій синок!-зітхнув в'язень.
- А що б йому тут найкраще сподобалося, як ви гадаєте?- запитав у в'язня Курдуплик, який уже безперечно щось надумав.
«Врешті,- міркував собі Курдуплик, не обов'язково йти всім до Франческо, бо тоді багато дітей зовсім залишаться без подарунків. По-моєму, ліпше було б розподілити іграшки так, щоб удовольнити якнайбільше дітей».
Ідеться про книгу італійського письменника Коллоді «Пригоди Піноккіо». Піноккіо - всім відомий у нас Буратіно. [215]
- Не знаю,- збентежився в'язень.- Коли я ще був дома, мій син дуже хотів паперового змія.
- Тоді йому, напевне, сподобається змій без нитки,- сказав Сидячий Пілот.
- Що це за змій без нитки, не розумію?
- Я хочу сказати, що коли ви дасте мені адресу, я полечу до вашого сина і сяду йому просто на подушку, не гірше, ніж на найкращий аеродром світу.
Цього разу Сидячий Пілот перевершив своєю добротою і запопадливістю навіть Курдуплика.