Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
Пасажири Голубої Стріли розгублено перезиралися між собою. Тільки Лялькам було зовсім байдуже: вони вже спали, заколисані рівномірним похитуванням вагонів поїзда.
- Бідний хлопчина!- зітхнув Машиніст.- Хтозна, де він і що з ним скоїлося.
- Стільки проїхати даремно!- невдоволено буркнув Начальник Поїзда.
Курдуплик знову оглянув і обнюхав усе довкола, та даремно: сліди закінчувались саме тут, у порожній кімнаті. Собачка знайшов і ще чиїсь сліди - може, сліди : батька, чи матері, чи братів, бо запахи були дещо схожі.
- Тисяча бродячих китів!- вилаявся стиха Капітан.- Я вже думав, що прибув у порт, а насправді ми знов у відкритому морі.
- А я думав, що ми приїхали на станцію, а тут, так би мовити, невтішний полустанок серед поля,- додав Начальник Вокзалу.
- Треба було якось попередити хлопчину, щоб він нас чекав,- знову озвався Півбороди.
Ляльки попрокидалися і зразу ж поспішили до вікон. Потім посходили з поїзда, проте хутенько повернулися назад: вони, бачите, боялися намочити ноги в снігу. Коні ковбоїв тупцювали на місці. В темряві жеврів ледь помітний тьмяний вогонь -г це палив люльку Срібна Пір'їна. Старому вождю індіанців стало так важко на душі, що він на якусь мить навіть вийняв люльку з рота. [224]
- Що ж, доведеться, мабуть, вертатися назад у крамницю до Феї. Більше нікуди нам подітися...- сумно промовив Начальник Вокзалу.
- Ніколи в світі!- вигукнув рішуче Півбороди.- Я краще плаватиму в брудній калюжі або стану піратом!
- А що ж ти пропонуєш?..
- Я вже сказав, щодо мене, то я до хазяйки не піду.
Тут Срібна Пір'їна згадав про аркуш паперу, відібраний у служниці. Він витяг цей список із кишені й почав приглядатися до нього.
- Тут записано багато Франческо,- промовив вождь. Пасажирів Голубої Стріли ніби осяяла надія:
- А наш там є?
- Ні. Багато інших Франческо, а також П'єтро, Анн, Марій і Джузеппе.
- Це діти, що не одержали від Феї подарунків,- прошепотів Півбороди...- Хтозна... А чому б... Правильно я кажу?
- Та ви ще нічого й не сказали!- перепинив його знову Начальник Вокзалу.
- Але ви все одно зрозуміли мене,- відказав Півбороди.
- Так,- неохоче погодився Начальник Вокзалу,- я зрозумів вашу думку. Якщо, мовляв, не знайдемо нашого Франческо, то можемо принести щастя іншим дітям. А що ви на це скажете, Срібна Пір'їно?
Старий вождь ще ніяк не міг уторопати, чому це на світі так багато Франческо і чому всі вони залишилися без подарунків. Він, напевне, гадав, що на землі живе тільки один Франческо або принаймні два: один багатий, а другий бідний. А їх лише в списку бідних виявилося стільки, що не кожен і перерахує. В усякому разі той, хто не закінчив трьох класів початкової школи, не зможе цього зробити, бо в першому класі вчать додавання лише в межах перших двох десятків.
- Так багато Франческо...- повторював здивовано Срібна Пір'їна.
Тільки в цю мить він збагнув, який широкий світ. Досі він цього не помічав, проблукавши цілісіньку ніч по місту з тисячами будинків і тисячами вікон, за якими жили люди і хтозна-скільки дітей, зовсім не схожих одне на [225] одного. Але всі вони чекали на Новий рік подарунків од Феї.
- Ми розшукаємо всіх хлопчиків на ім'я Франческо,- промовив нарешті вождь індіанців.
- Та ми вже чверть години говоримо про це.
Срібна Пір'їна суворо глянув на всіх: мовляв, невже я маю слухати чиїсь теревені?
- Ну що, їдемо?- запитав Начальник Поїзда.
- Всі по вагонах!- крикнув Начальник Вокзалу. Але команда була зайва: наші пасажири давно вже
сиділи у вагонах, тісно притулившись один до одного, щоб не замерзнути. Три Ляльки-Артистки мерзли, звичайно, втричі більше. Вони так цокотіли зубами, що в їхньому купе ніхто не міг заснути.
- Та коли ви вже перестанете тремтіти?- гнівалися пасажири.- Хіба не бачите, що ми потомилися і хочемо відпочити? У вас душі нема, безсердечні ви, от що!
- У нас таки нема ні душі, ні серця,-сумно відповідали Ляльки.
- Вам ще й жарти на думці...
- Це не жарти. У нас і справді нема серця. Ми зроблені з дерева та з пап'є-маше... Якби в нас було серце, ми б так не мерзли.
З коробки олівців вискочив Червоний Олівець.
- За це потурбуюсь я,- промовив Червоний Олівець і трьома штрихами намалював серця на курточках трьох Ляльок-Артисток. Щоправда, серця вийшли завеликі - на всі груди.