Планета Новорічних Ялинок (збірка)
- Автор: Родари Джанни
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Веселка
- Переводчик: Анатолій Іллічевський
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Планета Новорічних Ялинок (збірка)». Краткое содержание книги:
- Я летів високо, тому й не бачив його. А зараз, перш ніж полетіти далі, я хотів би оглянути вас та вашого коня з усіх боків.
- Чого це ти так поспішаєш?- усміхнувся Старий Патріот.- Побудь іще трошки зі мною, та побалакаємо. Мені так рідко доводиться говорити, що мій язик занімів, і я насилу ворушу губами. Дзижчання твого літака я вже давненько чую. Тож я й здивувався: невже, думаю, десь муха летить, та ще в цю пору року? От так новина, подумав я. А потім раптом помітив тебе. Клянуся, ще ніколи я не бачив такого манюсінького літака. Хіба що в руках у дітей.
Сидячий Пілот пояснив, що його літак (це йому довелося визнати) - теж іграшка. Він коротенько розповів Старому Патріотові причину своєї втечі та втечі Голубої Стріли.
- Дуже цікаво!- схвильовано вигукнув Патріот, вислухавши розповідь.- Навіть неймовірно цікаво. Я теж люблю дітей. Гарної днини багато їх приходить сюди побавитись, і я„ звичайно, не гніваюся на них. Щоправда, один хлопчина й тепер частенько навідується до мене. Та чи саме до мене він сюди приходить,- сказати напевне я не можу. Смаглявий такий, чуб у нього завжди звисає аж на очі. Прийде, сяде на східцях, посидить, подумає щось і йде собі. Никає отак, мов приблудний собака. Проте його імені я не знаю, бо він сам себе ще жодного разу не називав. Це вже, мушу тобі сказати, так водиться У людей: вони завжди чекають, щоб хтось їх назвав. Себе ж вони на ім'я не називають. Але мені здається, що цей хлопчина самотній, і тутешні мешканці його не знають, [209] -т- От якби його звали Франческо, тоді б...- знову зітхнув Сидячий Пілот. І раптом йому спала на думку блискуча ідея:- Тільки один Курдуплик може дізнатися, що це за хлопець. Йому досить обнюхати східці - і він скаже, чи це Франческо, чи ні. І
- Цілком правильно! Значить, я матиму щастя/познайомитися з усім вашим товариством?
- Воно-то й так,- розпачливо промовив Пілот,- але як це раптом Франческо міг попасти сюди? Адже його сліди закінчилися посеред площі. І
Пам'ятник посміхнувся у вуса і лагідно промовив;
- Бачу, всі ви ще мало знаєте дітей. А то ви здогадалися б, що вони люблять під'їжджати на підніжці трамвая. їм це заборонено, та все ж таки дітвора порушує інколи правила. Втім, стривай, я згадав: якраз учора цей смаглявий хлопчина проїжджав на підніжці, і його зсадив отут, поліцейський.
- Тоді нема чого й сумніватися: це був Франческо!- радісно вигукнув Сидячий Пілот.
- Гаразд! Якщо так, то не гай часу. Лети мерщій по своїх друзів!- сказав Старий Патріот.
За п'ятнадцять хвилин усі мандрівники (без Генерала та Канарки, звичайно) були вже біля підніжжя Пам'ятника, або, вірніше,- біля ніг коня, і нетерпляче стали чекати, що скаже Курдуплик. А собачка схвильовано бігав сюди й туди по східцях і так ретельно нюхав, неначе хотів повтягувати в ніс важкі мармурові плити. Насправді він уже давно нанюхав подерті підметки Франческо, але хотів ще й ще раз пересвідчитися.
«Нарешті ми знову натрапили на твій слід!»- тішився в душі Курдуплик.
- Ну?- нетерпляче вигукнув Капітан Півбороди.
- Його сліди!- заявив Курдуплик.- Франческо знайшовся.
- Ура! Тисяча трикутних китів! Ура!
Хтозна, де Капітан Півбороди бачив «трикутних китів», яких ніколи не було і не буде на земній кулі. Від захоплення він, бачите, просто вже не тямив, що кричав.
Старий Патріот теж був щасливий. Десь високо в темному [210] нічному небі, серед танцюристих сніжинок, пролу-нар його сміх. Кінь аж здригнувся.
- Це добре, присягаюсь!- сказав Пам'ятник.- Простої, чудово!
Командир полку олов'яних солдатиків дав наказ Відзначити цю знаменну подію концертом полкового оркестру, ї тут трапилася ще одна нечувана й небачена річ. Тільки-но оркестр заграв один із своїх бадьорих полкових маршів, як кінь відірвав копита від п'єдесталу пам'ятника і затупав у такт музиці. А в Старого Патріота зразу ожило в грудях серце.
- Ура!- захоплено вигукнув він.- Геть з Італії, чужинці!* Ура!- захоплено вигукнув він.- Геть з Італії, чужинці!
Треба сказати правду - полковий оркестр вдихнув у нього життя. Старий Патріот стиснув шпорами коня, з'їхав з мармурового п'єдесталу і галопом обскакав площу.
Видовище так захопило пасажирів Голубої Стріли, що вони забули про холод та злигодні. А коли Машиніст дав свисток, то на площі й скрізь довкола стало ще радісніше і веселіше. Навіть сніг почав рідше трусити. Але Курдуплик не гаяв часу. Він усе міркував про Франческо.